Ми часто чуємо: «Діти зараз такі жорстокі».
Але вони ще не бачили великих поразок, не пройшли життєві випробування.
Звідки тоді ця жорстокість?

Сміх над помилкою однокласника, приниження тих, хто слабший, жорсткі ігри в садочку, а скільки у соціальних мережах відео, де група підлітків принижує когось – ми це бачимо і швидко засуджуємо: «Ось, покоління не те!»

Але якщо придивитися уважніше, помітимо інше.
Дитина – це не «чиста сторінка».
Популярний міф: мовляв, малюки народжуються добрими й лише світ їх псує. Насправді в дитини від народження є цілий набір інстинктів – прагнення виживати, конкурувати, перевіряти межі. Жорсткість у дитячому середовищі – не виняток, а частина природного соціального тестування: «що мені можна», «де межі», «хто головний».

Вони копіюють нас.
У дітей надзвичайно чутливий механізм віддзеркалення. Якщо вдома – сарказм, приниження, пасивна агресія, вони несуть це в садочок чи школу. І не обов’язково хтось б’є когось – діти дуже точно зчитують емоційну жорсткість. Вони не мають дорослих фільтрів, тому виливають усе прямолінійно.

У них ще не сформована емпатія.
Уміння відчувати біль іншого – це не вбудована функція, а навичка, що формується з досвідом. Багато дітей ще просто не розуміють, що їхній жарт може когось глибоко травмувати. І без системної роботи – вона не формується сама собою.

Суспільство винагороджує силу, а не чутливість.
У дитячих компаніях «сильний» часто той, хто найгрубіший. Діти бачать, що сила дає статус. Жорсткість стає інструментом виживання. І в підлітковому віці це вже не гра.

Ми часто ігноруємо маленьку жорстокість.
Дорослі махають рукою: «це ж діти». Але з таких «дрібниць» виростає системний булінг. І діти вчаться, що жорстокість – це норма.

Тому жорсткість дітей – це не «зла природа». Це суміш інстинктів, середовища, соціальних моделей і бездіяльності дорослих.

Діти швидко вчаться, але ще швидше повторюють те, що бачать. Вони відкриті – і все, що ми демонструємо дорослим світом, вони транслюють у своїх діях.

Якщо ми хочемо бачити їх більш добрими та відкритими, варто почати зі свого середовища, зі себе. Бо жорстокість дітей – прямий показник нашого світу дорослих. Сім’я, школа, культура взаємодії, інформаційний простір – усе формує дитину. І тільки системні зміни дорослого середовища можуть вплинути на їхні дії.

Наш вибір сьогодні визначає, якими вони будуть завтра.