Відповідно до листа МОН України від  10.08.2021 № 1/9-406    “Щодо окремих питань діяльності закладів дошкільної освіти у 2021/2022 навчальному році”

Створення безбар’єрного простору та організація роботи з дітьми з
особливими освітніми потребами (далі – діти з ООП).
Стратегічними цілями, визначеними Національною стратегією зі
створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року,
затвердженою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня
2021 року № 366-р, є створення інклюзивного освітнього середовища, яке
задовольняє освітні потреби всіх учасників освітнього процесу.
Наголошуємо, що необхідними умовами формування інклюзивного
середовища у З ДО є: подолання соціальних бар’єрів, створення універсального
дизайну та розумних пристосувань у закладах освіти, впровадження педагогіки
партнерства, створення безбар’єрного фізичного простору.
Питання підтримки дітей з ООП в умовах ЗДО є на перетині функцій
багатьох фахівців, кожен із яких має діяти в межах своєї компетенції.
Ефективність цього процесу залежить також від компетентностей керівника й
педагогів закладу.
У зв’язку з цим та з метою розвитку компетентностей керівників, педагогів
закладів дошкільної освіти, необхідних для ефективної організації інклюзивного
освітнього середовища та надання підтримки в освітньому процесі здобувачам
освіти з ООП, наказом Міністерства освіти і науки України від 23.04.2021 № 457
«Про затвердження типових програм підвищення кваліфікації педагогічних
працівників» затверджено:
• Типову програму підвищення кваліфікації керівників закладів дошкільної
освіти щодо надання підтримки в освітньому процесі дітям з особливими
освітніми потребами;
• Типову програму підвищення кваліфікації вихователів закладів
дошкільної освіти щодо надання підтримки в освітньому процесі дітям з
особливими освітніми потребами;
• Типову програму підвищення кваліфікації асистентів вихователів закладів
дошкільної освіти щодо надання підтримки в освітньому процесі дітям з
особливими освітніми потребами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 № 765 «Про
внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо організації
навчання осіб з особливими освітніми потребами» визначено зміни до
Положення про інклюзивно-ресурсний центр, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 12 липня 2017 р. № 545, та інших нормативно-
правових актів, а саме:
• усунено норми щодо нижньої межі віку дитини для проведення
комплексної оцінки потреб. Якщо раніше центри опікувались дітьми віком від 2
до 18 років, то відтепер звертатися до них зможуть батьки дітей
від народження;
8
• уточнено завдання інклюзивно-ресурсних центрів (далі – ІРЦ). Зокрема,
основними є: проведення комплексної оцінки, у тому числі повторної, та
здійснення системного кваліфікованого супроводу осіб у разі встановлення у них
особливих освітніх потреб; надання рекомендацій закладам освіти щодо
розроблення індивідуальної програми розвитку особи; забезпечення участі
педагогічних працівників ІРЦ в діяльності команди психолого-педагогічного
супроводу особи з ООП; надання психолого-педагогічних, корекційно-
розвиткових та інших послуг дітям з ООП (дітям раннього та дошкільного віку,
які не відвідують заклади дошкільної освіти; дітям, які здобувають освіту у формі
педагогічного патронажу); визначення потреби в асистенті дитини та/або
супроводі дитини з ООП в інклюзивній групі; визначення рівня підтримки особи
з ООП в закладі освіти тощо;
• затверджено категорії (типи) особливих освітніх потреб (труднощів).
Звертаємо увагу, що відповідно до внесених змін за результатами
проведеної фахівцями ІРЦ комплексної оцінки визначаються: наявність чи
відсутність у дитини особливих освітніх потреб та у разі їх наявності вказується
категорія(ї) (тип(и)) особливих освітніх потреб (труднощів); напрями, рівень та
обсяг підтримки особи з ООП в освітньому процесі, у тому числі обсяг
психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, які надаються
особам з ООП в закладах освіти; надаються рекомендації щодо складення,
виконання, коригування індивідуальної програми розвитку в частині надання
психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, змісту, форм та
методів навчання відповідно до потенційних можливостей дитини, створення
належних умов для навчання залежно від порушення розвитку дітей з ООП
(доступність приміщень, особливості облаштування робочого місця,
використання технічних засобів); визначається термін повторної психолого-
педагогічної оцінки розвитку особи тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2021 року № 769
внесено зміни до Порядку організації діяльності інклюзивних груп у закладах
дошкільної освіти, затвердженого постановою КМУ від 10 квітня 2019 року №
530. Зокрема, передбачено упровадження диференційованого підходу до
забезпечення підтримки дітей з ООП, затверджено нову форму індивідуальної
програми розвитку особи, визначено рівні підтримки в освітньому процесі дітей
під час інклюзивного навчання. Звертаємо увагу, що постанова № 769 набирає
чинності з 1 січня 2022 року.
Відповідно до внесених змін індивідуальна програма розвитку особи
складається на навчальний рік (у разі потреби за рішенням команди психолого-
педагогічного супроводу – на літній період), переглядається тричі на рік (у разі
потреби частіше) з метою її коригування та зберігається в закладі дошкільної освіти
не менше ніж три роки, а також обліковується в системі автоматизації роботи ІРЦ.
Фінансування надання послуг дитині з ООП в умовах інклюзії з 1 січня 2022
року залежатиме від рівня підтримки в освітньому процесі. Зокрема, перший рівень
підтримки дитини з ООП не передбачає додаткового фінансування, другий-п’ятий
рівень підтримки – фінансування визначається відповідно до потреб дитини для
проведення (надання) корекційно-розвиткових та психолого-педагогічних занять
9
(послуг), оплати послуг асистента вихователя, закупівлі додаткових засобів для
навчання.
У разі наявності висновку ІРЦ, що не містить інформації про рівень
підтримки, то його визначає команда психолого-педагогічного супроводу
спільно з фахівцем ІРЦ, що здійснював комплексну психолого-педагогічну
оцінку розвитку особи (далі – комплексна оцінка).
Також наголошуємо, що відповідно до Положення про заклад
дошкільної освіти, для зарахування дитини з ООП до спеціального ЗДО
(спеціальної групи), інклюзивної групи до заяви про зарахування додається
висновок ІРЦ про комплексну оцінку. Якщо у висновку ІРЦ не вказано
термін повторної психолого-педагогічної оцінки розвитку особи, то вона
проводиться у разі: переходу дитини з ООП з дошкільного закладу освіти в
заклад загальної середньої освіти; переведення дитини із спеціального
закладу дошкільної освіти до інклюзивної (спеціальної) групи закладу
дошкільної освіти; надання рекомендації команди психолого-педагогічного
супроводу дитини з ООП закладу дошкільної освіти (пункт 34 Положення
про інклюзивно-ресурсний центр)

“Інклюзивне навчання: підводимо підсумки навчального року”

СУТО.Заверш.року.Інклюз.15.04.21

5b1e721d2c67a022705177 5f4f3994b43e6123926374 5f7313b369051155607761

Шепелєва Наталія (сертифікат) Інклюзивне навчання. Підсумки року

Продовжено терміни підготовки асистента дитини з особливими освітніми потребами під час інклюзивного навчання. Про це йдеться в змінах до спільного наказу МОН та Мінсоцполітики.

Апробація проєкту розпочалась 17 лютого 2020 року у Вінницькій, Дніпропетровській, Харківській областях. Проте через введення карантинних обмежень реалізовувалася лише у теоретичній складовій.

Визначені заклади, установи і організації будуть проводити практичну підготовку асистента дитини до 30 листопада 2020 року з дотриманням протиепідемічних заходів на період дії карантину.

Довідково. 

Державний стандарт супроводу під час інклюзивного навчання визначає зміст, обсяг, умови та порядок надання соціальної послуги супроводу під час інклюзивного навчання, показники її якості для суб’єктів, які надають цю послугу.

Застосовується для:

  • організації надання соціальної послуги супроводу під час інклюзивного навчання дітям, які відповідно до висновку ІРЦ потребують супроводу під час перебування в закладах освіти (крім позашкільних) та яких зараховано до відповідного закладу;
  • здійснення моніторингу й контролю за якістю надання соціальної послуги супроводу під час інклюзивного навчання.

Асистент дитини – соціальний робітник, один із батьків отримувача соціальної послуги або законний представник, які безпосередньо виконують заходи, що складають зміст соціальної послуги, та пройшли відповідну підготовку за програмою, затвердженою Мінсоцполітики.

Нагадуємо, МОН оприлюднило методичні рекомендації щодо функцій та обов’язків асистента вчителя та асистента учня (дитини), які виконують різні функції та мають різні обов’язки.

*****

Міністерство освіти і науки України розробило методичні рекомендації щодо функцій та обов’язків асистента вчителя та асистента учня (дитини), які виконують різні функції та мають різні обов’язки. Рекомендації оприлюднено на сайті МОН.

На підставі заяви батьків дитини з ООП у школі в обов’язковому порядку утворюються  інклюзивні класи, в яких разом з іншими учнями навчаються одна, дві або три дитини з ООП. Для роботи в такому класі в штат школи вводиться асистент вчителя.

Асистент вчителя – це педагогічний працівник, що призначається на посаду керівником закладу освіти, має педагогічну освіту та забезпечує особистісно орієнтоване спрямування освітнього процесу. Асистент вчителя, зокрема, зобов’язаний:

  • забезпечувати єдність навчання, виховання та розвитку учнів;
  • володіти навичками домедичної допомоги дітям;
  • дотримуватися принципу конфіденційності стосовно стану здоров’я та іншої особистої інформації про дітей у школі;
  • допомагати у навчанні не лише дитині з ООП, а усім іншим учням класу;
  • брати участь у розбудові інклюзивного навчання разом з іншими вчителями школи;
  • може організовувати спільно з учителем освітній процес за допомогою засобів дистанційного навчання;
  • забезпечувати комунікацію школи та батьків учнів з особливими освітніми потребами.

Водночас асистент учня (дитини) – не педагогічний працівник, що супроводжує учня і не втручається в освітній процес. Ним може бути один із батьків, уповноважена ними особа або соціальний працівник. Асистент може бути присутній під час уроків та позакласної роботи, допомагати у пересуванні, відвідуванні туалету, переодяганні, харчуванні дитини в школі тощо.

Якщо дитина з ООП переходить на індивідуальну форму навчання, клас, до якого входить така дитина, не вважається інклюзивним.

Нагадаємо, МОН оприлюднило рекомендований алгоритм дій у разі виявлення в учня або працівника школи ознак гострого респіраторного захворювання.

*****

Якщо в учня виявлено ознаки гострого респіраторного захворювання, його необхідно ізолювати у спеціальному приміщенні школи й невідкладно зв’язатись із батьками, а якщо COVID-19 підтвердився, клас такого учня направляється на самоізоляцію і переходить на дистанційне навчання. Про це йдеться у рекомендованому алгоритмі дій у разі виявлення в учня або працівника школи ознак гострого респіраторного захворювання, оприлюдненому на сайті МОН сьогодні, 31 серпня 2020 року.

Якщо в учня виявлено ознаки гострого респіраторного захворювання, його необхідно направити до спеціально відведеного приміщення школи у супроводі уповноваженої особи та невідкладно поінформувати про випадок батьків або законних представників.

У разі, якщо дитина налякана, працівник закладу, який супроводжує таку дитину, має заспокоїти її та залишатись із нею в окремому приміщенні, яке добре провітрюється, не знімати маску і дотримуватись дистанції.

Медичний працівник або уповноважена особа телефонує батькам або сімейному лікарю, за потреби викликає швидку допомогу та відправляє дитину додому з її батьками або представниками. Крім того, медичний працівник або уповноважена особа має надіслати екстрене повідомлення про підозру на захворювання до лабораторного центру, зареєструвати випадок, в подальшому співпрацювати з епідеміологами й допомогти визначити коло контактних осіб.

Якщо в учня підтвердився COVID-19, клас, в якому навчається такий учень, необхідно направити на самоізоляцію і організувати для нього дистанційне навчання. Якщо захворювання підтвердилось і в контактних осіб хворого учня, директор школи може ухвалити рішення про перехід на дистанційне навчання кількох класів або всієї школи залежно від кількості підтверджених випадків.

Важливо не розголошувати імені хворого учня або того, в кого підозрюють COVID-19 – це питання лікарської таємниці та убезпечення від можливого булінгу і стигматизації через коронавірусну хворобу.

Якщо на COVID-19 захворів учитель або працівник закладу освіти, працівники, які перебували в контакті з хворою особою, не виходять на роботу та невідкладно звертаються за медичною допомогою.

У випадку, якщо температура або ознаки гострого респіраторного захворювання з’явились у працівника під час роботи, він має невідкладно залишити школу і звернутись до закладу охорони здоров’я за медичною допомогою. У приміщенні, де знаходився хворий вчитель, слід провести провітрювання та дезінфекцію поза графіком.

Нагадаємо, МОН спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) запускає інформаційну кампанію «Школо, ми готові». Мета кампанії – проінформувати  вчителів і адміністраторів шкіл, учнів та батьків про правила та умови безпечного навчання в умовах пандемії COVID-19 у навчальному році 2020/2021.

*****

Лист МОН України від 10.01.2017 № 1/9-2 «Про сучасні підходи до навчально-виховного процесу учнів з особливими освітніми потребами»

Лист МОН від 12.07.2016 №1/9-364 «Про організаційно-методичні засади забезпечення навчально-виховного процесу для учнів з особливими освітніми потребами загальноосвітніх навчальних закладів у 2016/2017 навчальному році»

Лист МОН України від 29.06.2016 № 1/9-332 «Про Перелік навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для використання в загальноосвітніх навчальних закладах для навчання дітей з особливими освітніми потребами (за нозологіями) у 2016/2017 навчальному році»

Лист МОН України від 19.01.2016 № 1/9-28 «Про доповнення до Переліку навчальних програм, підручників та навчально-методичних посібників, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для використання в загальноосвітніх навчальних закладах для навчання дітей з особливими освітніми потребами (за нозологіями) у 2015/2016 навчальному році»

Лист МОН України № 1/9-397 від 18.08.2015 «Про перелік навчальної літератури, рекомендованої Міністерством освіти і науки України для використання у спеціальних загальноосвітніх навчальних закладах (за нозологіями) у 2015/2016 навчальному році»

Лист Міністерства від 08.08.2013 1/9-539 «Про організаційно-методичні засади забезпечення права на освіту дітям з особливими освітніми потребами»

Лист Міністерства від 11.04.2013 № 1/9-273 «Про посилення профілактичної роботи в інтернатних закладах»

Лист Міністерства від 31.01.2013 №1/9-66 «Щодо організації роботи інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»

Лист Міністерства від 02.01.2013 № 1/9-1 «Про визначення завдань працівників психологічної служби системи освіти в умовах інклюзивного навчання»

Лист Міністерства від 26.07.2012 № 1/9-529 “Про організацію психологічного і соціального супроводу в умовах інклюзивного навчання”

Iнклюзивне навчання i виховання

На сучасному етапі в Україні відкрилися нові перспективи змін у системі    спеціальної освіти, що насамперед пов’язані з переосмисленням ставлення до дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Нова методологія спеціальної освіти таких дітей обґрунтована у «Концепції спеціальної освіти дітей з особливостями    психофізичного розвитку в Україні на найближчі роки і перспективу» (1996), «Концепції реабілітації дітей з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями» (1998), «Концепції державного стандарту спеціальної освіти» (1999), проекті «Державного стандарту спеціальної освіти» (2004).

У цих документах увага концентрується на гуманізації спеціальної освіти, її відкритості, створенні умов для інтеграції вихованця з особливими   потребами в суспільство й водночас наголошується на необхідності активізації діяльності держави щодо соціального захисту таких дітей.

Офіційно прийнята в державі модель на інтернат перестає бути єдиним  і обов’язковим типом закладу, у якому діти з особливостями психофізичного розвитку перебувають в умовах відокремленого навчання та ізоляції від соціуму. У батьків і дітей з′явилася можливість вибору різних форм навчання (домашнього навчання, у спеціальній школі, школі-інтернаті, навчально-реабілітаційному центрі, спеціальному класі при загальноосвітній школі, дошкільному закладі, у формі екстернату тощо). Але це не в повній мірі задовольняє рівність  прав на освіту осіб, що мають особливості психофізичного розвитку, не завжди відповідає їхнім особистим     запитам і суспільним потребам.

Використання такої моделі передбачає надання якісних освітніх послуг  дітям з особливими потребами у звичайних класах (групах) загальноосвітніх (дошкільних) навчальних закладів  за умови відповідної підготовки педагогів та надання підтримки сім′ям.

Отже, інклюзивне навчання – це система освітніх послуг  в  умовах   загальноосвітнього (дошкільного) закладу, що базується на принципі забезпечення основоположного права дітей на освіту  та права навчатися за місцем проживання.

Передбачається здійснення змін освітньої системи, а не дитини. Інклюзивна освіта визнає, що всі діти різні, а навчальні заклади і освітня система повинні підлаштовуватись під індивідуальні потреби всіх дітей – з порушеннями розвитку і без них. Ключовий компонент інклюзивності – гнучкість, врахування особистісних характеристик, що визначають темп навчання кожної дитини.

У більшості випадків дітям просто необхідне доступне викладання, що потребує використання різних методів, які відповідають індивідуальним вимогам, здібностям   і особливостям розвитку дитини.

Дитина з особливостями психофізичного розвитку не повинна займати особливого становища в закладі, вона має почуватися природно, досягти самостійності, наскільки це можливо. Дуже важливо в інклюзивній групі створити таку атмосферу взаєморозуміння та взаємодопомоги між дітьми, щоб забезпечити дитині з особливостями психофізичного розвитку можливість самоствердитися, подолати неадекватні установки та стереотипи, набути певних навичок соціальної поведінки.

Результативність навчально-виховної, корекційно-реабілітаційної і лікувально-профілактичної роботи в інклюзивному класі (групі) значною мірою залежить від скоординованості впливів усіх членів команди (керівника закладу, педагогів, лікарів, психолога, дефектолога, реабілітолога, батьків) на дітей з особливостями психофізичного розвитку, комплексного підходу до планування і реалізації корекційно-розвивальних заходів. Важливо заохочувати організацію неформальних груп підтримки серед вихованців закладу, педагогів та батьків з метою створення простору для соціальної реабілітації дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Перебування дітей з особливими потребами в звичайному закладі дає свої перші результати. Так, діти з  затримкою психічного розвитку починають краще спілкуватися з дітьми, використовують в мові речення, вивчають невеликі вірші. Діти з ДЦП, навчаючись в звичайній початковій школі, мають середній рівень навчання, а з деяких предметів ( математика, логіка) – достатній рівень навчання.

За ефективної співпраці члени родини беруть активну участь у навчанні та вихованні дитини. Ця участь вимагає певних зусиль з боку вихователів, спеціалістів ДНЗ, адміністрації та батьків, але ці зусилля приносять свою користь для дітей, родин та навчального закладу та виходять за межі закладу, поширюючись на життя в суспільстві.
Доцільно зазначити, що соціальна інтеграція дитини з особливими потребами в середовище дітей з нормальним розвитком є не тільки бажаною, а й обов’язковою умовою його подальшого особистого росту й адекватної соціальної адаптації.
Таким чином, основою для успішної інтеграції дитини в суспільство є не тільки взаємодія спеціалістів і батьків дитини з вадами розвитку, їх критичність і гуманізм, професіоналізм і відповідальність у всій системі стосунків з дитиною, а й дбайливе ставлення до дитини, вияви ласки, тепла, розуміння, почуття емпатії та альтруїзму не тільки з боку дорослих, а й з боку здорових однолітків.

Iнклюзивна освiта в контекстi
реалій сьогодення

         У процесі демократизації нашого суспільства неабиякого поширення набули ідеї гуманізації освіти. На зміну державоцентриській освітній системі, в якій головна мета визначалася як формування особистості за певними еталонами та підпорядкування власних інтересів державним, а основною ознакою була жорстка регламентація навчального процесу, приходить, так звана, дитиноцентриська система освіти, в якій домінує орієнтація на інтереси дитини, задоволення її потреб. Серед умов формування цієї системи слід виокремити:

·      забезпечення можливості вибору навчального закладу та навчальної програми відповідно до особливостей дитини;

·       здійснення стимулювання досягнень дітей у різних сферах діяльності;

·       забезпечення їхнього соціально-педагогічного захисту.

Із розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить й нове розуміння понять «інвалід», «дитина з психофізичними вадами», «дитина з порушеннями розвитку» тощо. Сьогодні всі ці визначення поступаються новому – «діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку», яке стосується як інвалідності у важкій формі, так і помірних за ступенем
порушень психофізичного розвитку. Такий підхід пояснюється тим, що явище «недостатності» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності. Але ж спроможність вчитися залежить не від стану окремих органів або ж їхньої фізіологічної функціональності. а, радше, від психологічної функціональності дитини. Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає їй підтримку в навчанні, визнає її потенціал та задовольняє всі її індивідуальні потреби.

«Діти з особливими освітніми потребами» – поняття, яке широко охоплює всіх учнів, чиї освітні потреби виходять за межі загальноприйнятої норми. Воно стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, зокрема дітей-інвалідів, дітей із соціально вразливих груп (наприклад, вихованців дитячих будинків)  та інших.

За офіційними даними департаменту медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України в нашій державі 135 773 тис. дітей мають порушення психофізичного розвитку. Це становить 1,5% від загальної кількості дітей країни.

Як засвідчують аналітичні матеріали, ці показники значно менші від середньосвітових. Зокрема, за даними Європейської академії з вивчення питань інвалідності показник дитячої інвалідності (важкі дитячі патології) у розвинених країнах коливається у межах 2,5% від загальної кількості дітей. Окрім цього, ще близько 8% дітей мають психофізичні порушення, які спричинені розладами слуху, комунікації, інтелекту, поведінки тощо.

Водночас дані психолого-медико-педагогічних консультацій, що функціонують в Україні, засвідчують, що дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, в Україні понад 1 млн. Це становить 12,2% від загальної кількості дітей у країні. Такі статистичні дані значно відрізняються від показників офіційної медичної статистики, відповідають середньосвітовим показникам та мають неупереджений характер, оскільки зібрані оперативними службами, що надають допомогу на місцях.

Система освіти дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку в Україні

         Нині в Україні функціонує 396 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів, де навчається 54,1 тис. дітей (за даними Міністерства освіти та науки України). Окрім цього в системі Міністерства освіти та науки України функціонує близько 40 навчально-реалібітаційних центрів для дітей з порушеннями психофізичного розвитку, 142 спеціальні дошкільні навчальні заклади та 1200 спеціальних груп в дошкільних навчальних закладах загального типу, де навчається близько 45 тис. дошкільників.

         У підпорядкуванні Міністерства праці та соціальної політики України функціонує 298 реалібітаційних центрів, з них 208 – центрів ранньої реабілітації дітей з порушеннями розвитку, 90 – центрів медико-соціальної та професійно-трудової реабілітації.

         Реалібітаційні послуги діти з обмеженими можливостями здоров’я одержують і в 46 центрах соціально-психологічної реабілітації, підвідомчих Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту.

         Водночас в Україні немає повного статистичного державного обліку дітей, які мають порушення психофізичного розвитку, оскільки на заваді міжвідомчі бар’єри, відсутність єдиної категоризації, різні підходи до проведення обліку таких дітей тощо.

Досвід зарубіжних країн

         Розвиток і функціонування системи спеціальної освіти в державі завжди вважалися проявом турботи про дітей з особливими освітніми потребами. Однак, у більшості розвинених країн світу таке бачення системи освіти дітей, які потребують корекції фізичного та (або)розумового розвитку, почало поступово змінюватися. Знання про потреби таких дітей, педагогічний досвід роботи з ними, відповідно обладнані приміщення й досі мають велике значення, проте, сегрегація (політика примусового відокремлення будь-якої групи населення) учнів наразі розглядається як неприйнятна і така, що порушує право дитини на освіту.

         Загальне бачення цього питання полягає в тому, що переважна більшість дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, повинна мати можливість навчатися разом зі своїми однолітками у звичайних умовах. Одним із результатів такого підходу вважається створення єдиної освітньої системи, яка охоплюватиме учнів різних категорій.

         Освіта дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, ґрунтується на принципах виваженої педагогіки, дієвість яких неодноразово підтверджувалась і використання яких приносило користь усім дітям. Ці принципи передбачають, що відмінності між людьми є природним явищем і навчання слід відповідним чином адаптувати до потреб дітей, а не «підганяти» під сталі погляди щодо організації та характеру начального процесу.

         Виважена педагогіка, орієнтована на потреби дітей і може допомогти уникнути безцільних витрат ресурсів і краху надій, до чого надто часто призводить низький рівень навчання та шаблонність усталених підходів в освіті. Окрім цього, школи, які приділяють увагу дітям, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, є тренувальним майданчиком для суспільства, орієнтованого на задоволення потреб усіх своїх громадян.

         Досвід багатьох країн свідчить, що інтеграція дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, найкраще відбувається в школах, які приймають на навчання усіх дітей певного району чи громади без будь-яких обмежень. Саме в таких умовах діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, можуть досягти найвищих результатів в освіті та соціальній інтеграції.

Концепція інклюзивної освіти

         З часу ратифікації Україною Конвенції ООН про права дитини найбільшого визнання та поширення набуває соціальна модель суспільного буття, що пов’язана з дотриманням прав людини. Наразі розлади здоров’я розглядаються як соціальна проблема, а не як характеристика особистості. Адже, беручи до уваги, що всі люди різні від природи, скоріше соціум не створює того середовища, яке б могло задовольнити потреби людей-інвалідів. зокрема виховати ставлення до них як до людей з особливими потребами, розробити відповідні виробничі норми, адаптувати архітектуру міст/селищ та транспортні засоби.

         Для соціальної моделі суспільного буття найбільш прийнятною є інклюзія (процес реального включення інвалідів до активного суспільного життя), зокрема інклюзивна освіта.

         Інклюзивна освіта – гнучка, індивідуалізована система навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах масової загальноосвітньої школи за місцем проживання. Навчання відбувається за індивідуальними навчальними планами та забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.

         Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з типовим рівнем розвитку, членів родин та суспільства в цілому.

         Як свідчать дослідження, в інклюзивних класах наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх фізичних або розумових проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвитку дітей з особливими освітніми потребами. При цьому діти з типовим рівнем розвитку демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до цілеспрямованого використання нових знань і вмінь.

         В інклюзивних класах взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами та дітьми з типовим рівнем розвитку сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків, завдяки чому діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйними, готовими до допомоги.