Педагогом-організатором Дмитрієвою О.А. проведено онлайн-виховну годину до Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, що  відзначається 18 травня. 

18 травня 1944 року розпочалася операція з депортації кримських татар. У цей день вшановують пам’ять жертв цього злочину (під час головної хвилі депортації 18-20 травня було виселено 180 014 осіб), а також відзначають його як День боротьби за права кримськотатарського народу

Як відбувалася депортація

Почалося все рано вранці 18 травня 1944 року і завершилося о 16:00 20 травня 1944 року під контролем понад 32 тис. осіб військ НКВС. Татарам відводили до півгодини на збори, після чого на вантажівках їх відправляли до залізничних станцій, а звідти ешелонами на схід. Вагони були товарними, переобладнаними для перевезення людей: там були “пічка-буржуйка” і нари. Усього таких ешелонів було відправлено 70.

Офіційно татарам дозволяли взяти із собою до 500 кг багажу, правда, реально вдавалося забрати набагато менше, іноді – взагалі нічого.

Такий переїзд змогли пережити далеко не всі – дорогою загинули близько 8 тис. осіб, здебільшого літні люди і діти. Найчастіше помирали від спраги і тифу.

“Про медичне обслуговування навіть не йшлося. Люди пили воду з водойм і звідти ще й запасалися. Воду кип’ятити не було можливості. Люди почали хворіти на дизентерію, черевний тиф, малярію, коросту, воші були в усіх. Було жарко, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз’їздах, ніхто їх не ховав”, – розповідали татари, які були очевидцями умов у дорозі.

Деякі люди сходили з розуму, не витримавши страждань. У перші роки після депортації загинули, за різними оцінками, від 20 до 46% депортованих.

Наслідки для Криму

Після депортації татар та сама доля спіткала вірмен, болгар і греків, які жили на Кримському півострові. Крим перестав бути автономною республікою.

Південні райони півострова, де жили кримські татари, спорожніли. Згідно з офіційними даними, в Алуштинському районі залишилися 2,6 тис. жителів, у Балаклавському – 2,2 тис. Пізніше спорожнілий Крим стали заселяти людьми з України та Росії.

Крім того, півострів зазнав “топонімічних репресій”: міста, села, гори і річки позбулися своїх кримськотатарських, грецьких або німецьких назв і отримали нові, російські. Не зазнали репресій такі міста, як Бахчисарай, Джанкой, Саки, Судак, і село Ішунь.

Було знищено всі татарські пам’ятники, книги і рукописи, навіть томи Леніна і Маркса, переведених кримськотатарською. Мечеті переобладнали на магазини й кінотеатри.

Повернення додому

У спецпоселеннях і без права повернутися до Криму татари перебували протягом другої половини 50-х, поки не настала доба хрущовської десталінізації. Правда, тоді уряд тільки пом’якшив умови життя, але звинувачення в державній зраді все одно залишилося.

Татари в 50-х і 60-х активно боролися за своє повернення, за допомогою демонстрацій у тому числі. Деякі з них було розігнано силою. Тим не менше зусилля не минули дарма, і поступово татарам удалося розширити свої права. При цьому заборона на повернення до Криму все ж діяла, до самого 1989 року.