10.12.2020 практичним психологом Молчан Т.О. була проведена консультація для педагогів: «Дитяча агресія: причини, види, шляхи подолання»

Напевно, в кожній групі дитячого садка знайдеться дитина, про яку кажуть АГРЕСИВНА! Вона обов’язково скористається можливістю когось штовхнути, вщипнути або вдарити, відібрати іграшку або обізвати. Вона неодмінно ламає іграшки, сперечається і свариться з дорослими, абсолютно нікого не слухає.
Батькам та педагогам важко бути ніжним щодо агресивної дитини. Що найчастіше чує така дитина про себе? «Який забіяка! Хуліган!» «І в кого ти тільки такий удався?», «Який поганий хлопчик!» Таку дитину частіше лають і карають, ніж обіймають і цілують.
Дорослим незрозуміло, чому дитина так поводиться, адже вона заздалегідь знає, що її покарають, насварять або навіть відлупцюють. Але агресивна дитина, як і всі люди, потребує ласки, любові і розуміння. І в такий спосіб вона шукає і навіть вимагає до себе уваги. Це своєрідний крик про допомогу: «Допоможіть! Мені складно!» А у відповідь отримує крики і стусани.
Виходить, що така дитина почувається знедоленою, нікому не потрібною, і в душі у неї поселяється упевненість, що її не люблять, що весь світ хоче образити саме її.
Як же можна бути ніжним, якщо дитина повсякчас провокує нас ставитися до неї абсолютно по-іншому? Звісно, що ми сердимося, ми теж живі люди! Ось і виходить, що за дитиною поступово закріплюється ярличок «Агресивна».
Дитина просто не вміє звернути на себе увагу по-іншому, вона звикла робити тільки так. Виходить замкнуте коло: агресивній дитині бракує любові та розуміння з боку оточення, але своєю поведінкою вона відштовхує усіх, викликає «вогонь на себе», і тоді знову злиться і мстить всьому світу.
Якщо подивитися в психологічний словник, то прочитаємо, що: агресія- це поведінка, яка суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві і яка орієнтована на нанесення шкоди живим істотам або неживим предметам.
Часто турботливим батькам здається, що дитина оточена любов’ю й увагою рідних, просто не має причин злитися. І ця необґрунтована і незрозуміла, на їх думку, злість змушує замислитися про те, чи все гаразд з їхньою дитиною.
Спробуймо з’ясувати, що керує маленькою дитиною, яка кидається з кулаками на кохану маму чи бабусю. Найчастіше агресія дитини проти батьків починає проявлятися до двох років. Що в цей час відбувається з дитиною? Вона росте і дорослішає: вже навчилася керувати своїм тілом, самостійно повзати, ходити, бігати, досліджувати навколишній світ, а також навчилася говорити. Тепер батьки можуть зрозуміти, що дитині потрібно саме зараз. І тут малюк розуміє: в якомусь сенсі він може командувати своїми батьками. Заплакав—мама підійшла, намочив штанці—його переодягли, захотів їсти—нагодували. Дитині здається, що тепер батьки завжди вгадуватимуть всі її бажання. Малюк ще не знає, що в суспільстві не прийнято агресивно діяти, а тим більше—проявляти агресію щодо близьких.
Коли дитина маленька (приблизно до трьох років), вона ще не може впоратися зі своїми негативними почуттями. Тут недоречно говорити про агресивність. Практично всі малюки б’ються, іноді кусаються, якщо вони чимось вкрай незадоволені, і «неадекватно» поводяться, якщо втомилися, голодні, чи зле почуваються.
Про агресивність як про форму поведінки можна говорити, перш ніж дитині виповниться три роки. У цьому віці маленька людина вже може відстоювати свої інтереси за допомогою сили, прагне зробити комусь боляче. Тут треба звернутися до базових людських інстинктів. Агресія—це один з них, так само як і інстинкт продовження роду. Цей інстинкт проявляється тоді, коли треба усунути якусь перешкоду на шляху свого бажання.
Хочеться, наприклад, дитині машинку, як у сусідського хлопчика, і їй все одно, що вона чужа, їй просто ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ САМЕ ЦЮ МАШИНКУ. Усі розсудливі аргументи і розумні аргументи дорослих у цій ситуації марні. Малюк просто забирає машинку.
Отже, агресія—це вроджений інстинкт людини, і вона є у всіх.
Здорова агресія
Дитині дуже важливо бути першою і найкращою, вона відкрита світу і спілкуванню, вона цікава й активна, їй потрібно дізнаватися щось нове, вчитися чогось, ставати успішною й умілою. Батькам теж хочеться, щоб їхня дитина була найкращою, краще за всіх розповідала віршики на святах, швидше за всіх бігала на змаганнях, в дитячих іграх була головною, могла за себе постояти. А коли дитина виросте, рідні мріють, щоб вона здобула хорошу освіту, знайшла престижну роботу, була успішнішою і щасливішою від усіх. Все це нерозривно пов’язане зі здоровою агресією. Адже, реалізуючи свої цілі і бажання, ми обов’язково стикаємося з цілями і бажаннями інших людей, і тут вже без наполегливості, сміливості і впевненості не обійтися.
Здорова агресія—це дуже навіть добре, вона нам і нашим дітям конче потрібна!
Руйнівна агресія
Існує й інший бік агресії—руйнівна, коли активність дитини або дорослого вже неадекватна як за силою, так і за способами прояви. Для дорослої людини з такими особливостями характерні конфліктність, надмірна упертість, злопам’ятність, зловтіха, цинізм, жорстокість. Ця руйнівна сила може бути спрямована як назовні, тобто проти навколишнього світу, так і всередину, тобто проти себе, своїх цілей і бажань.
Як же не перейти цю межу, щоб була здорова агресія, яка допомагає вижити в нашому світі, і щоб вона не перетворювалася на погану, деструктивну агресію? Як оцінити рівень агресії дитини? Для цього існують різні тести.

КРИТЕРІЇ ВИЗНАЧЕННЯ АГРЕСИВНОСТІ В ДИТИНИ
Позитивна відповідь на кожне запропоноване твердження—1 бал.
1.Часом здається, що в неї вселився злий дух.
2.Вона не може промовчати, коли чимось незадоволена.
3.Коли хтось заподіює їй зло, вона обов’язково намагається відплатити тим самим.
4.Іноді їй без причини хочеться вилаятися.
5.Трапляється, що вона із задоволенням ламає іграшки, щось розбиває, шматує.
6.Іноді вона так наполягає на чомусь, що оточуючим уривається терпець.
7.Вона не проти подражнити тварин.
8.Вона не сприймає вашу думку з приводу чогось.
9.Дуже сердиться, коли їй здається, ніби хтось з неї глузує.
10.Іноді має бажання зробити щось погане.
11.Прагне зробити все навпаки.
12.Часто не за віком буркотлива.
13.Вдає самостійну і рішучу.
14.Любить бути першою, командувати, підкоряти собі інших.
15.Невдачі викликають у неї сильне роздратування.
16.Легко свариться, провокує бійку.
17.Намагається спілкуватися з молодшими і слабшими.
18.Часто не в гуморі.
19.Не поступається, не ділиться.
20.Упевнена, що будь-яке завдання виконає краще за всіх.
Ключ до тесту:
15-20 балів—висока агресивність;
7-14 балів—середня агресивність;
1-6 балів – низька агресивність.

Дитячу агресію умовно можна розділити на чотири види:
1.Фізична (може бути пряма і непряма).
2.Вербальна.
3.Прихована.
4.Аутоагресія.

Фізична агресія – це, звичайно, найпримітивніший вид агресії—застосування фізичної сили проти іншої людини. Дитині властиво вирішувати питання з позиції сили, це перший і найдоступніший спосіб. Такі діти зазвичай активні, рішучі, схильні до ризику. Для них дуже важливе суспільне визнання. Одночасно з цим вони люблять показати свою владу, силу над іншими дітьми.
Трапляється, що дитина проявляє фізичну агресію щодо неживих предметів. У цьому випадку спрацьовує механізм заміщення, тобто: турнути тата чи маму (того, на кого серджуся) не можу—гірше буде, а ось жбурнути іграшку, грюкнути дверима—це і не так небезпечно, і водночас відбувається емоційна розрядка.
Заміщена агресія—це вид фізичної агресії, коли дитина не може висловити свої негативні почуття безпосередньо об’єкту, якому вони адресовані, а переносить їх на інший об’єкт (на іншу людину, тварину або предмети).
Зазвичай у сім’ї, де дитина проявляє фізичну агресію, прийняті фізичні методи покарання: стусани, запотиличники, батьків пасок та ін. Дитині хтось показав, як можна поводитися, ось вона і наслідує приклад.
Вербальна агресія—вираження негативних емоцій за допомогою вереску, крику, включаючи і зміст самого крику (різного роду лайки, погрози).
Дитина, яка звикла проявляти вербальну агресію, часто невпевнена в собі, сумнівається. Усередині цієї маленької людини—ніби є конфлікт, напруження. Найменша неприємність може легко викликати роздратування, злість, особливо якщо це стосується почуття власної гідності.
Для дівчаток більш характерна вербальна «внутрішня» агресія. Їхні зауваження можуть бути сказані тихим єхидним голоском, але завдають вони дуже сильного болю.
Прихована агресія
Уявімо ситуацію: розлючений тато погрожує синові паском. А дитина мовчить, зціпивши зуби. Хіба може вона відповісти татові майже двометрового зросту, який, як гора, височіє над нею, і готовий її знищити? Звичайно, ні. Але від цього вона нітрохи не менше злиться на тата, вона так само люта, але все приховує в собі.
Маркери прихованої агресії:
• дитина переживає, що з батьками щось може трапитися;
• дитині сниться, що на батьків напав якийсь звір;
• дитина може забути намалювати того члена сім’ї, на якого сердиться;
• дитина може, ніби навмисне, систематично забувати виконувати чи не чути прохання дорослого, причому вона насправді забуває чи не чує;
• в пісочниці дитина може закопувати якісь агресивні іграшки.

Аутоагресія виникає тоді, коли дитині бракує сміливості відповісти кривдникові, а почуття злості, роздратування є. Куди ж їм подітися? Назовні—не можна, тоді ще більше отримає, а спрямувати їх на себе, показавши оточенню: «Не лайте мене, я сам вже себе караю!»
Найчастіше для дитини, схильної до аутоагресії, характерні такі особливості:
• легко засмучується, часто плаче без особливого приводу, рідко перебуває в доброму гуморі;
• низько оцінює свої здібності та можливості;
• сором’язлива;
• для такої дитини важливі авторитетні дорослі (батьки, вихователі), іншими словами, дитина слухняна.
Виходить, що аутоагресія – це теж різновид агресивної поведінки, але ворожі дії не можуть бути спрямовані на зовнішній об’єкт, тому спрямовуються на внутрішній.
Якщо дорослі пригнічують у дитині агресивні прояви, з часом вона знатиме, що злитися погано, і за це буде покарана. У цьому випадку дитина обере—тримати злість у собі. І замість прояву злості вона гризе нігті, кусає губи, б’є себе або щипає.

Аутоагресія проявляється, якщо дитина:
• б’ється головою об стіну;
• дряпає собі руки або обличчя;
• б’є себе, щипає, кусає;
• висмикує собі волосся;
• кусає губи, гризе нігті;
• негативно про себе висловлюється.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ АГРЕСІЇ
Чому ж раптом сердиться дитина, чому вона починає кидати іграшку, чому налітає з кулаками на когось, чому кричить на маму: «Ти—погана!»? Та з тих самих причин, із яких і ми з вами сердимося.
Агресія – це форма відповіді на який-небудь дискомфорт чи на незадоволені потреби.
У житті дитини існує набагато більше обмежень, ніж ми можемо уявити. Вона не сама планує свій розпорядок дня, не сама вибирає, що їсти, часто не хоче йти в дитячий садок, рано вставати заради цього. Хтось ненавидить іти до ліжка, комусь не подобається спати в кімнаті одному або, навпаки, з іншими дітьми. Дитину не запитують, чи народжувати для нього молодших братиків і сестер, з нею не радиться погода за вікном, від неї не залежить розлучення батьків, приїзд родичів, подорож на машині чи автобусі, кількість і склад дітей на ігровому майданчику, принципи виховательки дитячого саду. Дитині не дали бажану іграшку, не купили ще одну шоколадку—і все, дитина ображена.
Отже, будь-яка потреба може виявитися незадоволеною, і це призведе до страждання. Виходить, що дитина злиться, коли страждає.

Основні причини прояву «нездорової» агресії в дітей:
1. Виховання в сім’ї, починаючи з перших днів життя дитини.
2. Деякі хвороби або захворювання головного мозку, порушення інтелектуального і психічного розвитку.
3. Психологічні проблеми, з якими дитина не може впоратися.

Агресивність у дитини проявляється, якщо:
• дитину б’ють;
• дитину більше критикують, ніж хвалять;
• до дитини висувають дуже високі вимоги;
• батьки невимогливі і неавторитетні для своєї дитини;
• батьки занадто контролюють або опікають свою дитину;
• батьки не вміють любити однаково своїх дітей;
• батьки живуть своїм життям, і в цьому житті немає місця їхній дитині;
• дитина відчуває, що її не люблять.

ДОЛАЄМО ДИТЯЧУ АГРЕСІЮ

Зазвичай дітям складно говорити про свої «нехороші» переживання. А все тому, що вони не знають, як це все назвати. У цьому плані творчість—своєрідна мова почуттів, завдяки чому внутрішні переживання набувають зовнішнього змісту. А найголовніше—проявляються назовні, і тим самим знижують свою інтенсивність.
Малюємо
Якщо ви помітили, що дитина роздратована, напружена, знервована, запропонуйте їй помалювати. У роботі з агресивними дітьми малювання надає можливість проявляти і досліджувати свій гнів, скажімо, на безпечній території. Це один із доступних і дозволених способів висловити свою злість, не завдаючи при цьому нікому реальної фізичної шкоди. Можливо, тому діти так люблять малювати.
У вільному малюванні почуття дитини обов’язково знайдуть своє вираження—у виборі кольору, характері ліній, силі натиску, інтенсивності штрихування, обраному сюжеті. Не втручайтеся, не виправляйте, «мовляв немає чорного сонечка». Не варто оцінювати, хвалити, критикувати. Просто будьте поруч. Дайте малюку «виговоритися» в малюнку. І тільки, коли процес буде закінчено або дитина сама звернеться до вас, можна обговорити з нею те, що зображено.
Проявами агресії в малюнках можуть бути:
• сюжети зіткнень, аварій, вибухів, війн, боїв, перестрілок, стихійних лих;
• надмірне виділення агресивних частин тіла—зубів, кігтів, шипів; використання всіляких видів зброї;
• різкі переривчасті лінії;
• інтенсивне штрихування, іноді виходить за межі.

Ліпимо
Це чудове заняття, яке розвиває уяву і приносить користь психіці дитини.
Можна ліпити з пластиліну, глини, маси для ліплення, солоного тіста.
У 1,5—2 роки найкраще ліпити з солоного тіста. Воно дуже м’яке, пластичне, не забруднює, на відміну від пластиліну. Якщо малюк і вирішить спробувати його на зуб, нічого страшного не трапиться. Коли дитина ще маленька, щоб ліпити якісь фігурки, досить того, що вона пробуватиме відщипувати шматочки тіста, розплющувати їх, тикати в тісто пальчики, катати «ковбаски» і «колобки», плющити «колобки» в коржі, різати «ковбаски».

Розслаблюємося
Усім дітям потрібно розслаблятися! А для дошкільників, у яких є труднощі з вираженням негативних емоцій, це вкрай необхідно. Напруження від невираженої агресії часто супроводжено затисканням різних груп м’язів. Навчити дитину розслаблятися—не таке просте завдання, як здається на перший погляд. Правило, яке може допомогти дитині розслабитися, просте: після сильного напруження м’язів слід їх розслабити.
Вправи, засновані на цьому принципі, можна використовувати для дітей будь-якого віку.
Другий принцип розслаблення, на якому засновані деякі вправи,– це здатність дітей фантазувати. Коли дитина уявляє якісь картини, особливо щось приємне і спокійне, її тіло розслаблюється. Однак це спосіб розслаблення можна застосовувати тільки з дітьми старшого дошкільного віку, тобто 5-6 років.
І, звичайно ж, для розслаблення добре використовувати тактильний контакт з дитиною: обійми, прогладжування, масаж.