75 ОБОВ’ЯЗКОВИХ ЗАНЯТЬ З ДИТИНОЮ ДЛЯ ЯСКРАВИХ ТА ЩАСЛИВИХ СПОГАДІВ ПРО ДИТИНСТВО:

1. Пускати сонячні зайчики.
2. Спостерігати як проростає насіння.
3. Разом скотитися з високої крижаної гори.
4. Принести з морозу і поставити у воду гілку.
5. Вирізати щелепи з апельсинових шкірок.
6. Дивитися на зірки.
7. Заштрихувати монетки і листя, заховані під папером.
8. Трясти олівець, щоб здавалося, що він став гнучким.
9. Дірявити крижинки під струменем води.
10. Приготувати палений цукор у ложці.
11. Вирізати гірлянди паперових чоловічків.
12. Показувати театр тіней.
13. Пускати «млинці» на воді.
14. Малювати мультфільм на полях зошита.
15. Влаштувати житло в коробці від холодильника.
16. Плести вінки.
17. Робити виверження вулкана з лимонної кислоти і соди.
18. Показати фокус з наелектризованими паперовими фігурками.
19. Писати під копірку.
20. Зробити бризкалки з пляшок і влаштувати бій.
21. Слухати спів птахів.
22. Пускати тріски за течією, рити канали і робити загати.
23. Побудувати курінь.
24. Трясти гілку дерева, коли дитина стоїть під нею і влаштовувати листопад (снігопад, дощик).
25. Спостерігати схід та захід.
26. Милуватися місячною доріжкою.
27. Дивитися на хмари і придумувати, на що вони схожі.
28. Зробити флюгер і пастку для вітру.
29. Світити в темряві ліхтариком.
30. Робити восьминогів з кульбаб і лялечок з шипшини.
31. Сходити на риболовлю.
32. Залишати відбитки тіла на снігу.
33. Годувати птахів.
34. Робити «таємничку».
35. Будувати будинок з меблів.
36. Сидіти біля багаття. Смажити хліб на прутику.
37. Запускати повітряного змія.
38. Крутити дитину за руках.
39. Побудувати замок з піску. Закопуватися в пісок. Вирити глибоку криницю, щоб дістатися води.
40. Сидіти в темряві, при свічках.
41. Робити ріжки з намиленого волосся.
42. Дмухати в порожню пляшку.
43. Повторювати одне слово багато разів, щоб воно перетворилося в інше.
44. Видавати переможний крик команчів.
45. Дивуватися своїй гігантській тіні і грати з тінями у спіймайки.
46. Стрибнути в центр калюжі.
47. Робити записи молоком.
48. Влаштувати бурю в склянці води.
49. Закопати скарб у тарілці з кашею.
50. Пояснюватися знаками.
51. Зробити носики з крилаток клена, ордени з будяків, сережки з черешень.
52. Дмухати на пушинку.
53. Залишити травинку в мурашнику і потім спробувати мурашину кислоту.
54. Їсти заячу капусту, смоктати смолу, злизувати березовий сік і кленовий сироп, жувати травинки.
55. Видавлювати формочками печиво.
56. Нанизувати ягоди на травинку.
57. Грати в циклопів.
58. Співати хором.
59. Полагодити улюблену іграшку.
60. Пускати мильні бульбашки.
61. Прикрашати ялинку.
62. Свистіти через стручок акації.
63. Змайструвати ляльковий будиночок.
64. Залізти на дерево.
65. Грати в привидів.
66. Придумувати маскарадні костюми і вбиратися.
67. Говорити про мрії.
68. Стукати в саморобний барабан.
69. Випустити в небо повітряну кулю.
70. Організувати дитяче свято.
71. Дивитися на світ через кольорові скельця.
72. Малювати на запітнілому склі.
73. Стрибати в купи осіннього листя.
74. Почати обід з десерту.
75. Одягти на дитину свій одяг.

 

 

(Корекційно-розвиткова програма формування стійкості до стресу у дітей дошкільного віку та школярів «БЕЗПЕЧНИЙ ПРОСТІР»)

 

ДОПОМОГА ДИТИНІ, ЯКА ПЕРЕЖИВАЄ ВТРАТУ

Психолого-педагогічна допомога дитині, яка переживає горе, вимагає від дорослих не володіння конкретними формами спеціально організованої психотерапевтичної допомоги, а уміння в межах повсякденного життя допомогти їй пережити горе, підтримати, запобігти розвитку неврозів.

Дорослі зазвичай розповідають дітям про прояви життя, але прагнуть уникати розмов і пояснень з приводу смерті. Проте досвід показує, що в сім’ях, де тема смерті не є забороненою, де в доступних формах відповідають на запитання дитини, вони виявляються краще підготовленими до серйозних втрат, ніж в сім’ях, де дорослі всіляко ухиляються від таких бесід.

Якщо в сім’ї горе, то потрібно, щоб дитина бачила це і могла виразити його разом зі всіма. Переживання дитини у жодному випадку не можна ігнорувати.

Повідомити дитині про смерть близької людини має хтось з рідних. Якщо це неможливо, то повідомити повинен той дорослий, якого дитина добре знає і довіряє йому.

Дитина може продемонструвати спалах гніву по відношенню до того, хто повідомив їй про смерть близької людини. Не потрібно в цей момент умовляти дитину взяти себе в руки, заспокоїтися, бо горе, не пережите вчасно, може повернутися через місяці або роки.

У момент повернення дитини в навчальний заклад – втрата стає найбільш гострою.

Коли дитина прийде до дитячого закладу, педагог повинен сказати їй, що знає про її горе, щоб дитина не відчувала байдужість з боку педагога.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ ПЕДАГОГІВ, БАТЬКІВ

1. Спостерігайте за змінами поведінки дитини. У перші тижні спостерігаються негативні реакції. Ставтеся до цього з терпінням, не показуйте свого здивування, не дійте всупереч дитині.
2. Поговоріть з дитиною, якщо вона цього хоче, знайдіть час вислухати її. Це не завжди легко зробити, та все ж спробуйте. Поясніть дитині, що ви хочете поговорити з нею, виберіть слушний для цього час. Під час розмови будьте уважними.
3. Оточуйте дитину любов’ю, увагою і фізичною турботою. Обійміть її, візьміть за руку. Дотик має для дитини величезне значення. Це дозволяє дитині відчути, що ви піклуєтеся про неї й готові їй допомогти. Саме зараз вона потребує любові, розуміння і підтримки.
4. Приверніть кращих друзів до дитини. Якщо вам вдасться зібрати кращих друзів дитини, поясніть їм, що, коли вмирає хтось, кого ви любите, бесіди про цю людину допоможуть зберегти про неї добру пам’ять.
5. Будьте готові до запитань і завжди будьте чесними у відповідях. Дітей часто цікавлять питання народження і смерті. Дуже важливо знати культурний рівень сім’ї дитини, її релігійні установки.
6. Надайте можливість дитині виражати свої емоції відкрито.Не допустіть, щоб одна дитина виражала свою агресію за рахунок інших дітей. Для зменшення агресії маленькій дитині дайте різні коробки, ящики, папір, який можна м’яти, ламати й бити. Підлітку – доручіть фізичну роботу, що вимагає значних зусиль.

Якщо ваші очі наповнилися сльозами, не приховуйте цього. Покажіть дитині, що плакати не соромно. Заборона сліз неприродна для малюка і навіть небезпечна, але не потрібно примушувати дитину плакати, якщо вона не хоче. Говоріть з нею про свої власні почуття

7. Поясніть дитині, якщо вона вважає себе винуватою в смерті близької людини, що це не так.
8. Не слід вимовляти фраз типу: «Скоро тобі буде краще». Ефективніше буде сказати: «Я знаю, що ти відчуваєш, і теж не розумію, чому твоя мати померла такою молодою. Я тільки знаю, що вона любила тебе і ти ніколи не забудеш її». Визнайте право дитини на переживання.
9. Не перекладайте на дитину обов’язки дорослих («Ти тепер чоловік, не засмучуй маму своїми сльозами» – це інколи говорять навіть 8-річній дитині).
10. Налагодьте співпрацю в інтересах дитини: батька з педагогами, педагога з батьками.
11. Не шкодуйте часу, коли вкладаєте спати дитину. Розмовляйте з нею, заспокоюйте. Якщо потрібно, залишіть увімкненим нічник.
12. Встановіть зв’язок між минулим і майбутнім дитини. Поясніть дитині, що життя продовжується. Покажіть перспективи майбутнього.
13. Спостерігайте за дитиною, коли вона грається. Сприяйте іграм, які знімають напруження.
14. Звертайтеся до психолога або спеціаліста, який зможе провести профілактику ускладнень в процесі переживання дитиною психологічної травми.

Дитина потребує спеціальної допомоги, індивідуальної психотерапії, якщо тривалий час (від шести тижнів і більше) не виходить з кризи, й в неї спостерігаються наступні симптоми:

– тривала некерована поведінка;

– гостра чутливість до розлучення;

– повна відсутність будь-яких відчуттів;

– порушення сну;

– відсутність апетиту;

– зорові або слухові галюцинації (бачить образ померлого, чує, як він її кличе);

– депресія.

У відновлювальному процесі надзвичайно важливу роль відіграють:

– Ритуали (церковна служба, поминки й похорон допомагають краще усвідомити реальність того, що близька людина дійсно померла).

– Спогади. Переглядайте фотографії та відео. Хоча спочатку це буває боляче, приємні спогади служать дуже важливою складовою відновлювального процесу, оскільки зігрівають вас від сумних думок про втрату. Діти можуть завжди сумувати за померлою близькою людиною, але з часом вони перестануть плакати, згадуючи її.

 

Доповідь до засідання творчої групи 

“Формування морально-етичних навичок у дітей дошкільного віку”

У народі кажуть: день починається з ранку, річка з джерельця, а життя людини з народження та дитинства. «Дитина – ніжний паросток, який стане могутнім деревом, дитинство й вимагає до себе особливої уваги» – казав Василь Сухомлинський.

Немає у нас нічого дорожчого за дітей, і немає більш важливої справи на землі ніж виростити людину. Добру, здорову та щасливу. Дитина щаслива якщо її люблять, розуміють і цінують. Ми всі розуміємо, як важливо виростити дитину доброю, чуйною, врівноваженою. Але через зайнятість дорослим ніколи по справжньому займатися вихованням дітей. Діти вдома спілкуються з телевізором, телефоном, комп’ютером, комп’ютерними іграми, тобто тільки не з батьками і однолітками. Вони підстерігають наших дітлахів на кожному кроці і вдома, і в гостях, і навіть іноді в дитячому садку. Вони приваблюють, заворожують, непомітно затягують у свої тенета. Творці фільмів та ігор подбали про те, щоб їхній зміст перекреслив усі загальні людські моральні норми і водночас захоплював, хвилював, міцно тримав жертву біля екрану. От і отримують наші діти змалечку уроки зла, насильства, безчестя. У дитини знижується чутливість до жорстокості і підвищується тривожність та недовіра до навколишнього світу.

У ранньому віці закладається фундамент, на який потім накладаються інші форми взаємин між особистістю та оточуючими. Моральні норми поступово формують зміст вчинків, визначають, що саме слід робити, а культура поведінки розкриває, як реалізуються у поведінці вимоги моралі, наскільки органічно злилися вони зі способом життя дитини, стали для неї повсякденними життєвими правилами. Сучасна компетентна дитина — активна особистість. Вона повинна не лише робити вчинки, а й відповідати за них.

Головні принципи формування моральних цінностей у дітей дошкільного віку:

гуманізм(ставлення до дитини як до цінності, визнанняїї права на вільнийрозвиток та реалізаціюсвоїхприроднихздібностей);

• педагогічний оптимізм (вироблення оптимістичної стратегії розвитку особистості, висловлення довіри до її можливостей, опора на її позитивні якості з метою подолання негативних рис та якостей «Дитина може стати краще, ніж вона є зараз»);
• науковість (розвиток дошкільника здійснюється за певними фізіологічними та психологічними законами, пояснюється науковими дослідженнями, спирається на знання вікової специфіки (основні види діяльності);
• системність (процес морально-етичного виховання зумовлюється збалансованим поєднанням теоретичних та практичних засад, які надаються дітям із поступовим ускладненням, в певній системі);
• індивідуальний та особистісний підхід (спільні, типові для всіх дітей певного віку закони морально-етичного спрямування та індивідуальний підхід для їх впровадження в систему цінностей, світогляду, життєвої позиції кожної окремої дитини);
• активність (відпрацювання знань на практиці, розвиток творчого ставлення до життя та розв’язання складних ситуацій на базі морально-етичних норм суспільства, відповідальність за прийняті рішення);
• наступність та безперервність (використання попереднього досвіду дитини на всіх етапах розвитку, поступове ускладнення та урізноманітнення змісту з морально-етичного виховання, використання знань у всіх сферах життєдіяльності);
• емоційна насиченість;
• демократизація навчально-виховного процесу з обраного напрямку (посилення уваги педагога до використання різноманітних форм співробітництва всіх учасників навчально-виховного процесу (педагоги — діти — батьки), організація просвітницької діяльності з морально-етичного виховання)).

Завдання педагогів – уже в дошкільному віці сформувати певні види моральних почуттів. А саме: почуття правди, почуття довіри, почуття справедливості, почуття емпатії, почуття прихильності, почуття гідності, почуття чесності, почуття відповідальності, почуття альтруїзму, почуття сорому, почуття совісті, почуття успіху, громадські почуття.

Методи, спрямовані на вдосконалення педагогічного процессу щодо морально-етичного виховання в дитячому садку:

Інформативно-рецепторний метод (дитина пізнає світ, здобуваючи певні знання у формі інформації).

Репродуктивний метод — конкретні навички та вміння закріплюються у спеціальних вправах і завдяки повторюванню способів дій.

Пошуковий метод — обмірковуються умови, створюються спеціальні ситуації, де дитина шляхом власних спроб та помилок сама знаходить способи їх розв’язання.

Евристичний метод — дитина робить відкриття щодо об’єктів та явищ довкілля і щодо самої себе, своїх сил і здібностей.

Дослідницький метод — набуті знання та вміння самостійно застосовуються для розв’язання проблемних завдань.

Із метою підвищення ефективності та продуктивності групових занять фронтальні заняття замінюються на заняття з підгрупами, практикуються нові форми:

Тематичні заняття (різні форми роботи з різних розділів програми об’єднуються загальною темою);

сюжетно-динамічн ізаняття(вводиться ігровий сюжет у русі: моделюються ігрові ситуації в іграх-інсценівках, драматизаціях, у театралізованих, дидактичних іграх);

міні-заняття(практикуються в ході всіх режимних моментів);

заняття-диво (моральні правила переносяться з художніх творів у реальнее життя);

заняття відкриття (внутрішній конфлікт стимулюється створенням проблемних та пошукових завдань евристичної діяльності, конкретні вчинки розігруються у спеціальній обстановці);

заняття-хвилинки (коротенькі розмови близько 5 хвилин із підгрупами дітей для розв’язання конкретного завдання чи роз’яснення змісту поняття).

уроки Добра і Краси;

етичні казки;

акції Милосердя;

психотехнології (гімнастика почуттів, енергетичні вправи «Жива вода», «Серце на долоні», «Тепло рук друга»);

ігрові технології «Квітка доброти», «Дзвіночки совісті», «Промінчик людяності»;

складання кодексу Товариства Добрих Справ;

ситуації морального вибору (порівняльні, оцінювальні,проблемні);

складання родового дерева, розглядання фотознімків, документів, листів та інших родинних реліквій;

проективні діагностичні методики.

 

Результативні прийоми

Логічнізавдання для встановлення зв’язку із практичним досвідом дитини:

–  парні картини — дитину ставлять у ситуацію вибору й необхідності прийняти певне рішення (наприклад, щоб пояснити зміст прислів’я «На добро відповідають добром», пропонуємо відповідні картини, і діти самі доходять висновку й висувають правила: «Не чини зла нікому, бо зло повернеться до тебе»);

–   «живі картини» — моральне правило переноситься у реальнее життя (розглядається картина, де зображений негативний вчинок, й оживлюється протилежний зміст — позитивний).

–  Колективна розповідь за сюжетними картинками типу «з частин — ціле».

Динамічні сценки, ігри-вправи із використанням різних видів театру.

Використання скарбів народної педагогіки (прислів’їв, приказок тощо).

Сюрпризні моменти з обіграванням.

 

Кінцевою метою є правильне ставлення до самого себе, позитивного самосприймання, а також емпатії, співпереживання, уміння зрозуміти та прийняти точку зору іншої людини. Сформовані морально-етичні засади полегшать установлення ділових і особистісних контактів між дітьми та дорослими, сприятимуть створенню здорового мікроклімату в навколишньому середовищі.

СЕМІНАР-ПРАКТИКУМ

«Вести Дорогою добра: соціально-значущі моральні цінності дошкільників»

Мета: розширити знання та уявлення педагогів про формування соціально-значущих моральних цінностей дошкільників; продемонструвати, як за допомогою казки виховати у дітей найкращі людські якості; підвищувати рівень професійної майстерності педагогів з питання використання притч в освітній діяльності; сприяти професійному та духовному самовдосконаленню педагогів.

Обладнання: мультимедійна дошка, комп’ютер, презентації до заходу, три склянки з водою, грудочка землі, перець, камінці, цвяхи, блискітки, «чарівна паличка», QR- код до тестування, костюм Мудреця, картки з притчами, папір, ручки, корзинка.

 

ХІД ЗАХОДУ

І. ВСТУПНА ЧАСТИНА

Добрий день вам, добрі люди,

Хай вам щастя й доля буде,

Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

Шановні колеги! Запрошую вас взяти участь у семінарі-практикумі, під час якого ми розширимо наші знання і уявлення про методи та прийоми формування соціально-значущих моральних цінностей дошкільників. «Вести дорогою добра». Саме таку назву має наш захід.

Мудрець сказав: живи, добро звершай

Та нагород за це не вимагай.

Лише в добро і вищу правду віра

Людину відрізня від мавпи й звіра.

Нехай ця істина стара:

Людина починається з добра.

 

Дитина дошкільного віку інтенсивно розвивається: як фізично, так і духовно. Вона активно поринає в розгалуджену систему взаємин, випробовує дію норм, зразків поведінки, способів спілкування, які виникають стихійно. У такий спосіб формується фундаментальна основа її духовно-морального розвитку, саме тому важливо цілеспрямовано надавати дитині дошкільного віку знання про морально-етичні цінності.

Вправа «Склянки»

Перед вами три склянки з чистою водою. Уявімо, що кожна з них—це дитина, яка народилася з чистими почуттями, у якої ще не сформувалися погляди на світ і життя в ньому.

Отже, візьмімо першу таку склянку і не будемо ніяк втручатися, залишимо її незмінною. Що відбуватиметься в цій склянці? Ми не знаємо напевно, що може статися з нею без нашої уваги.

У другу склянку кинемо шматочок землі і розмішаємо. Що відбулося у склянці? Вода стала брудною і темною. Насиплемо сюди пекучого перцю, вкинемо важких камінців, гострих гвіздочків. Саме такий вигляд матиме дитяча душа, у яку дорослі вкладуть зло і ненависть, заздрість і брехню, докори і несправедливість, образи і приниження. З часом весь цей бруд і вантаж осядуть на дно, але вже нікуди не подінуться. Будуть муляти, завдавати болю і тягнути вниз. А якщо воду у склянці збовтати, все це знову підніматиметься нагору.

У третю склянку додамо золоті зернята доброти, любові, поваги, справедливості і вода заіскриться, засяє на сонці.

 

Ми з вами щойно ще раз переконалися, який вплив мають дорослі, що оточують дитину, на формування її внутрішнього світу. Як важливо, щоб це були мудрі, добрі і високоморальні люди.

Моральне виховання дитини передбачає розвиток якостей, що проявляються під час спілкування дитини з однолітками та іншими. Це співчуття, доброта, готовність допомогти, підтримати, уміння ділитися з іншими. У дошкільному віці відбувається первинне засвоєння суспільної моралі у вигляді образів, так званих етичних уявлень. Що таке етичні уявлення? У філософських, соціологічних та психологічних дослідженнях уявлення розглядають як передумови поведінки. Етичні уявлення відіграють ключову роль у сприйманні різних життєвих ситуацій. Людина реагує не на саму ситуацію, а на те, як вона уявляє її, у своїй поведінці вона керується своїми образами прийнятної поведінки. Етичні уявлення — узагальнені чуттєво-наглядні образи прийнятної поведінки нормативно-оцінного змісту. Формування етичних уявлень дитини — процес засвоєння узагальнених, найбільш точних емоційно-когнітивних образів позитивних еталонів поведінки та моральних якостей людини, доступних дитині цього вікового періоду. У майбутньому сформовані етичні уявлення виконуватимуть роль своєрідного фільтра, через який проходить вся інформація, що надходить ззовні.

Тож у нас, педагогів, дуже важлива і відповідальна місія—вести дітей дорогою добра, сіяти у їхніх душах розумне, добре, вічне…

 

 

(Презентація «Дорога добра» І частина)

 

 

ІІ.ОСНОВНА ЧАСТИНА

 

 

(Зображення витязя на роздоріжжі)

 

Ось ми і опинилися на роздоріжжі. Куди йти далі, щоб не схибити, нічого не втратити, а навпаки здобути щось важливе і цінне, досягнути успіху? Як подолати усі ті перешкоди, які з’являються на нашому шляху?

 

ПРОЕКТИВНИЙ ТЕСТ “ЧАРІВНІ ПРЕДМЕТИ”

(Зображення чарівних предметів)

 

Часто нам здається, що наше життя нестерпне, а проблем в нім накопичилося стільки, що розібратися з ними немає ніякої можливості.

Ви можете вибрати два будь-яких чарівних предмета з перерахованих нижче.

При цьому слідувати необхідно двом умови. Перший – це предмет, який вам найбільше необхідний в даний момент. А другий – це предмет, якого ви абсолютно не потребуєте.

Отож, вибирайте:

Чарівна паличка

Шапка – невидимка

Килим – літак

Скатертина – самобранка

Чарівний клубок

Молодильні яблука

Чарівне дзеркальце

Кришталева куля

Чарівний меч

Інтерпретація чарівних предметів

Перший предмет – це ресурси і якості, якими ви володієте, але наявність у себе яких ви заперечуєте.

Другий предмет – це ресурси і якості, яких у вас немає, і які ви шукаєте в оточуючих людях.

• Чарівна паличка – впевненість в собі, вміння домагатися поставленої мети.
• Шапка – невидимка – хитрість, спритність, схильність до інтриг, іронічність, дотепність.
• Килим – літак – гнучкість розуму, вміння поглянути на ситуацію по-новому. Талант командної роботи.
• Скатертина – самобранка – талант виступати генератором ідей і вирішувати проблеми.
• Чарівний клубок – вміння зацікавити людей і повести їх за собою, схильність до лідерства.
• Молодильні яблука – вміння робити висновки, милосердя, людяність і розуміння.
• Чарівне дзеркальце – прямолінійність, відвертість, чесність. Схильність йти напролом, неприязнь до інтриг. Пошук правди.
• Кришталева куля – інтуїція, здатність до ясновидіння.
• Чарівний меч – вирішення проблеми «грубою силою». Уміння ризикувати. Відсутність страху перед помилками.

 

Р.S. Віра в себе і в свої сили творить чудеса, навіть в найскладніших ситуаціях допомагає знайти несподіване рішення, залучити на допомогу людей. Всі ми переживаємо і турбуємося, але бувають моменти, коли потрібно сказати собі: «СТОП! А тепер я буду діяти». Уявіть, що берете обраний вами артефакт, тепер ви під його захистом. Відчуйте внутрішній спокій і ту силу всередині, яка починає прокидатися.

А зараз я беру у руки чарівну паличку і дуже хочу, щоб ми опинилися у казці.

Раз, два, три,

Паличко, диво твори!

(На мультимедійній дошці-ілюстрація до казки «Колобок»

 

 

Сьогодні від народження дитина потрапляє в світ насичений інформацією, електронних та інтерактивних іграшок. Сучасні діти розвиваються під впливом ЗМІ, комп’ютерних технологій, інтернету. Саме тому відчувається обмеженість спілкування дитини з однолітками та батьками.

Педагогіка у пошуках методів виховання сучасних дітей постійно звертається до тисячолітнього досвіду народу. Який свідчить про те, що виховання дошкільників починається з казки.

Багато видатних педагогів, психологів, письменників підкреслювали виховне та розвивальне значення казки (С. Русова, І. Франко, К. Ушинський, Л. Толстой, В. Сухомлинський та ін.). Різні аспекти роботи з казкою висвітлені у працях сучасних дослідників і педагогів-практиків (А. Богуш, Н. Вітковська, Т. Гризоглазова, Д. Джола, Н. Лисенко, Ю. Мандрик, О. Савченко, О. Чебикін, А. Щербо та ін.), психологів (О. Запорожець, Н. Карпинська, Т. Рубцова, Н. Молдавська та ін.).

Знайомство з казкою допомагає дитині зрозуміти оточуючий світ. Будь-яка казка представляє собою розповідь про основні закони, які діють в нашому житті. Це цілий комплекс життєвих ситуацій, розповідь про відносини між людьми. Казка не навантажує дитину складними міркуваннями, не дає дитині прямих настанов, які їй так не подобаються. Життєво важлива інформація засвоюється малечею сама собою, непомітно, тому що образи, які пропонує казка, дуже цікаві для неї. Казки дають приклад вирішення складних життєвих ситуацій та готовий приклад поведінки. При цьому вони залишають малюку можливість самостійно осмислити ситуацію.

 

Вправа «Казкові уроки»(за Т. Зінкевич-Євстигнєєвою).

Зараз я зачитаю відому всім казку. Після цього всі учасники повинні назвати ті «уроки», яким навчає прочитана казка. Зачитується казка «Колобок».

 

За результатами обговорення визначаються наступні казкові уроки:

• не тікати з дому;
• повідомляти дорослим, куди збираєшся іти;
• не довіряти незнайомим;
• не бути надто самовпевненим;
• не піддаватися на лестощі;
• батькам краще стежити за своїми дітьми;
• приділяти дітям більше уваги;
• не втрачати віру, коли щось не вдається;

використовувати навіть найменш можливості для реалізації своїх бажань.

Сприйняття казки вимагає особливої роботи розуму та серця. Дитина повинна навчитися бачити за казковим сюжетом та героями протидію сил добра і зла, моральний зміст, мудру настанову. Чудово, якщо казку читає або розповідає дорослий. Казка об’єднує мову дорослих і дітей. Мовою казки дорослий може розмовляти з душею дитини і вона розуміє. Казка звернена до чистого внутрішнього світу дитини. В ній розповідається про головні людські цінності: істину й любов, достоїнство і віру, добро та зло. Через казку дається головна духовна інформація. Сюжети зберігають в собі моральні постулати і передають їх. Казкові історії відкривають нові грані життя. Дитина має можливість побачити світ генералізовано, з чіткими кордонами світла та тіні, без напівтонів.

Діти, слухаючи казку, як правило, обирають для наслідування або співпереживання позитивного героя, що їм особливо сподобався. Банальною причиною цього є те, що негативні персонажі в кінці завжди покарані, а єдина можливість цього уникнути — не бути негативним. Вони переживають події сюжету разом з обраними героями. Важливо не тільки розповісти казку дітям, а й докладно обговорити сюжет, характери та вчинки героїв, зрозуміти причини їх дій. Це дає можливість дитині вчитись співпереживати, сприймати серцем події з життя улюблених героїв. Обговорення сюжету казки дає можливість дитині розмірковувати, бачити причинно-наслідкові зв’язки і помірковано діяти. А якщо немає обговорення, то отримані знання залишаються пасивним багажем, не стають керівництвом до дії в особистому житті.

 

Проведення тестування «Правопорушення казкових героїв» (on-line)

 

Неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови без казки – живої, яскравої, яка захоплює свідомість і почуття дитини. Казкові проблеми та способи їх вирішення сприяють вихованню певних рис людини, підготовці дитини до сприймання світу і Всесвіту. Слухаючи казку, дитина вчиться відрізняти правильні вчинки від неправильних, добрих персонажів від злих, бачить негативні наслідки поганої поведінки. Виховний ефект досягається без нотацій і моралей, дитина отримує нові знання про світ і про саму себе природно. Переконаність, що добро обов’язково перемагає, що можна завжди вирішити будь-яке завдання, залишаючись чесною і доброю людиною, позначається на характері дитини найпозитивнішим чином. Вона стає більш впевненою в собі сміливішою і рішучішою, цінує друзів і допомагає оточуючим.

Вправа «Допоможи казковому героєві»

(Іграшка-Колобок котиться від учасника до учасника)

         Учасники семінару пропонують свої варіанти щасливої кінцівки казки «Колобок».

 

Отже, читання, розповідання, інсценізація, творення казки — могутній засіб виховання розуму і добрих людяних почуттів. Казкова алегорія, краса рідного слова зворушують дитину, пробуджують почуття власної гідності, посилюють враження, утверджують моральні поняття про добро і зло, справедливість і несправедливість, красу і потворність. Сьогодні дитині для інтеграції у суспільство необхідно сформувати загальнолюдські норми моральності, виховати естетично, етично, що і є основними функціями виховного потенціалу казки.

 

(Перегляд мультфільму «Історія про дівчинку, яка наступила на хліб»

Вправа «Два кола»

         Учасники об’єднуються у дві групи «Вихователі» і «Діти». «Вихователі» задають «Дітям» запитання за змістом переглянутої казки. Потім групи міняються ролями.

 

Непомітно минув час нашого перебування у казці, і нам уже час вирушати далі.

(Презентація «Дорога добра» ІІ частина)

Ось ми дісталися до якоїсь хатинки. Всередині горить світло. Мабуть, тут хтось живе. Давайте завітаємо сюди і познайомимося ближче з її мешканцями.

(Перегляд мультфільму «Притча про двох вовків)

 

При́тча — це твір, в основу якого покладено повчально-алегоричний сюжет, побудований на прихованому порівнянні. Сюжет притчі будується в образній формі, на життєвих ситуаціях, на повсякденних спостереженнях суспільного життя. Притчі мають надзвичайно великий зміст, колосальний задум, неабиякий замисел. Вони винятково дохідливо сприймаються. Притчі уособлюють в собі й світські ситуації, й приповідки, й народні спостереження, й загалом всю народну мудрість, а в Євангелії ще й Господню науку. У перекладі з грецької мови слово «притча» — це «йти пліч-о-пліч», себто притча пліч-о-пліч ставить відоме з невідомим. Адже притча дозволяє зрівняти відому істину з невідомою. Істини в притчах подавалися у символах, образах та алегоріях.

 

Вправа з елементами рольової гри «Притча від мудреця»

Учасники обирають картку зі змістом притчі, ознайомлюються з нею. По черзі перевтілюються в Мудреця та розповідають присутнім повчальну притчу. Кожну притчу обговорюють, пропонують варіанти, як її можна використати в освітньому процесі.

Притча «Гадюка»

Одного разу старець побачив гадюку, що гине у вогні, і вирішив витягнути її з полум’я. Коли він зробив це, гадюка вкусила його, викликавши нестерпний біль. Він відкинув гадюку, і вона знову впала у вогонь. Тоді старець схопив залізний гак, витягнув гадюку з полум’я і врятував їй життя. Один з учнів, які спостерігали за цим, шанобливо звернувся до нього, “Отче, ця гадюка вкусила тебе, чому ти як і раніше намагаєшся врятувати її?” Старець відповів: “Натура гадюки – кусати, але це не повинно змінювати мою натуру – допомагати”.

Не міняйте своєї сутності тільки тому, що хтось поранив вас. Не втрачайте свого доброго серця, але навчіться приймати запобіжні заходи.

Притча «Погані слова»

Двоє друзів посварилися. І один друг почав всім знайомим говорити погані слова про свого друга.

Але потім він заспокоївся і зрозумів, що був неправий. Він прийшов до свого друга і попросив вибачення. Тоді другий друг сказав:

– Добре! Я тебе прощу. Тільки за однієї умови.

– Якої умови?

– Візьми подушку і випусти все пір’я на вітер.

Перший друг так і зробив. Він розірвав подушку. Полетіло пір’я…А вітер розніс це пір’я по всьому селу. Задоволений друг прийшов до іншого і сказав:

– Виконав твоє завдання. Я прощений?

– Так, якщо ти збереш всі пір’їни назад у подушку.

Але, самі розумієте, неможливо зібрати всі пір’їни назад. Так і погані слова, які вже розлетілися по всьому селу, та які почули інші люди, не можна забрати назад.

Притча «Ворота пекла і раю»

До мудреця прийшов воїн і сказав:

– Послухай! Я вже не молодий, багато часу провів в боях і знаю, що смерть моя  може бути в будь-який з завтрашніх днів. Підкажи, як мені не помилитися в життєвому виборі? Підкажи мені, мудрецю, як відкриваються ворота в пекло, а як відкриваються ворота в рай?

Старий подивився на воїна, а потім розсміявся:

– Хіба ти боєць? Ні! Ти хвіст собачий!

Злобою блиснули очі воїна. Він вихопив меч, і замахнувся на старого. Але мудрець не злякався. Він спокійно сказав:

– Ось так відкриваються ворота пекла!

Воїн зрозумів, що зробив дурість. Він поклав меча і став вибачатися:

– Прости, старий, я погарячкував, не зрозумів я відразу твоєї мудрості.

– А так відкриваються ворота раю, – сказав мудрець.

Притча «Як розділити порівну?»

Жили в одному селі два брати. І дісталося їм якось велике поле з чудовим чорноземом. Зраділи брати несказанно. Але, от халепа! Як же його поділити між собою? Думали-гадали… Ледве до бійки  не дійшло…

Почали ділити. То одному здавалось, що іншому більша частина дістається… то навпаки…  Ніяк кордони не могли провести.

Замучилися. Втомилися. І вирішили звернутись до Мудреця.

– Підкажіть нам… Як нам порівну і мирно поле розділити між собою?

– В мене є один секрет. Зробіть так, я скажу – і побачите, що так можна  ділити що завгодно. Один брат нехай розділить поле навпіл так, як сам вирішить це зробити. А другий брат нехай вибере з двох половинок: яка частина буде його, а яка дістанеться братові.

Так брати і зробили. І надалі вони все ділили тільки так.

Притча «Перстень царя Соломона»

За переказами, цар Соломон володів перстнем, на якому було вигравірувано: “Все минає”. В хвилину горя і тяжких переживань Соломон дивився на напис і заспокоювався. Але одого разу сталося таке нещастя, що мудрі слова, замість того щоб утішити, викликали у нього напад люті. Зірвав цар Соломон кільце з пальця й кинув його на підлогу. Коли воно покотилось, Соломон раптом побачив, що на внутрішній стороні кільця також є якийсь напис. Зацікавившись, він підняв кільце з підлоги і прочитав: “І це також мине”. Голосно засміявшись, Соломон надів перстень на палець, та більше з ним ніколи не розлучався.

 

Притча “5 мудреців”

про призначення і життєві шляхи людини

П’ять мудреців заблукали в лісі.

Перший сказав:

– Я піду наліво – так підказує моя інтуїція.

Другий сказав:

– Я піду направо – недарма вважається, що «право» від слова «правий».

Третій сказав:

– Я піду назад – ми звідти прийшли, значить, я обов’язково вийду з лісу.

Четвертий сказав:

– Я піду вперед – треба рухатися далі, ліс неодмінно закінчиться, і відкриється щось нове.

П’ятий сказав:

– Ви всі неправі. Є кращий спосіб. Зачекайте на мене.

Він знайшов найвище дерево і виліз на нього. Поки він ліз, решта розбрелися, кожен у свою сторону. Зверху він побачив, куди треба йти, щоб швидше вийти з лісу. Тепер він навіть міг сказати, як швидко доберуться до краю лісу інші мудреці. Він піднявся вище і зміг побачити найкоротший шлях. Він зрозумів, що опинився над проблемою і вирішив задачу краще за всіх! Він знав, що зробив все правильно. А інші – ні. Вони були вперті, вони його не послухали. Він був справжнім Мудрецем!

Але він помилявся …

Всі вчинили правильно.

Той, хто пішов вліво, потрапив в саму гущавину. Йому довелося голодувати і ховатися від диких звірів. Але він навчився виживати в лісі, став частиною лісу і міг навчити цьому інших.

Той, хто пішов вправо, зустрів розбійників. Вони відібрали у нього все і змусили грабувати разом з ними. Але через деякий час він поступово розбудив в розбійниках те, про що вони забули – людяність і співчуття. Каяття деяких з них було настільки сильним, що після його смерті вони самі стали мудрецями.

Той, хто пішов назад, проклав через ліс стежку, яка незабаром перетворилася в дорогу для всіх бажаючих насолодитися лісом, не ризикуючи заблукати.

Той, хто пішов вперед, став першовідкривачем. Він побував в місцях, де не бував ніхто і відкрив для людей прекрасні нові можливості, дивовижні лікувальні рослини і прекрасних тварин.

Той же, хто вліз на дерево, став фахівцем по знаходженню коротких шляхів. До нього зверталися всі, хто хотів швидше вирішити свої проблеми, навіть якщо це не призведе до розвитку.

Так всі п’ятеро мудреців знайшли своє призначення …

 

Притча «Три сита»

Один чоловік запитав у Сократа:

– Знаєш, що мені сказав про тебе твій друг?

– Зачекай, – зупинив його Сократ, – просій спочатку те, що збираєшся сказати, через три сита.

– Три сита?

– Перш, аніж що-небудь говорити, потрібно це тричі просіяти. Спочатку через сито правди. Ти впевнений, що це правда?

– Ні, я просто чув це.

– Значить, ти не знаєш, це правда чи ні. Тоді просій через друге сито – сито доброти. Ти хочеш сказати про мого друга щось хороше?

Ні, навпаки.

– Виходить, – продовжував Сократ, – ти збираєшся сказати про нього щось погане, але навіть не впевнений в тому, що це правда. Спробуємо третє сито – сито користі. Чи так вже необхідно мені почути те, що ти хочеш розповісти?

– Ні, в цьому немає необхідності.

– Отже, – підсумував Сократ, – в тому, що ти хочеш сказати, немає ні правди, ні доброти, ані користі. Навіщо тоді говорити?

 

Притча про двох сусідів

Жили на вулиці двоє сусідів. Одного разу один зробив іншому велике зло. Ображений чоловік, прагнучи відповісти помстою, вирушив до мудреця за порадою. Що ж мудрець йому запропонував? Відповісти зловмиснику добром! Сусід послухався, а у відповідь знову був «нагороджений» злом. Мудрець і тут порадив не шкодувати добра. Сусід ще раз послухався, віддячив добром. Але через деякий час у відповідь отримав зло. Сусід прийшов до мудреця і той знову йому сказав віддячити добром. Але я вже стомився віддячувати йому добром, — заперечив сусід.

Якщо зловмисник не стомився від зла, то чому ти стомився від добра? — відповів йому мудрець.

 

ІІІ.ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

Все минає: і радість і горе, після похмурих сумних днів обов’язково приходять сонячні дні,сповнені щастя. Нажаль, закінчується і наша з вами зустріч. Але не закінчується мандрівка Дорогою добра. Адже ми—педагоги, і не може для нас бути іншої дороги. Нехай ніколи не стомлюються ваші ноги, не опускаються руки і не зачерствіють серця.

 

Старайтесь робити добро –

День і ніч, і у кожну хвилину,

Щоб серденько, як сонце, цвіло.

Це хорошою робить людину.

Хай душа буде світлою в вас

Й промениться завжди добротою!

Йдіть робити добро! В добрий час!

І живіть в цьому світі з красою!

 

 

 

вербальне спілкування

“Магічні” слова батьків для спілкування з дитиною

 

• Я тебе люблю. Дитина має вірити в те, що люблять її саму, а не “за щось”. Ніколи не пов’язуйте свою любов до дитини з певними умовами або з тим, що дитина робить: “Спочатку прибери в кімнаті, а потім я обійму тебе.”, “Ти мені збрехав, тепер я тебе не люблю!” тощо. Дитині буде більш зрозуміло, якщо ви запевните її в своїй любові, а потім вкажете на проступок: “Я дуже тебе люблю, але мене дуже засмучує, що ти ображаєш братика”.
• Я радий(-а), що ти в мене є. Дитина дошкільного віку, вірить, що може впливати на навколишній світ. Саме тому вона часто вважає себе відповідальною за те, що відбувається навколо, наприклад, за родинні негаразди, непорозуміння, сварки тощо. За таких умов їй потрібно ще більше впевненості в тому, що ви щасливі тому, що вона у вас є. У жодному разі не висловлюйтеся на кшталт: “Це все через тебе!”, “Якби тебе не було взагалі…” Адже навіть якщо ви одразу попросите вибачення за ці слова, і дитина вам щиро пробачить, вони все одно назавжди залишать відбиток в її серці.
• Я тебе розумію. Для дитини велике горе, коли вона загубила улюблену іграшку чи посварилася з другом. У такому разі ваш син чи донька потребує співчуття і втіхи. Підбадьорювання типу: “Це ж усього лише іграшка (дрібничка)” або “Навіщо тобі той ображайко?” дитина не розуміє.
• Ти все зможеш. Дітям завжди потрібні заохочення і схвалення. Вислови “Добре зробив!”, “Я впевнений, ти впораєшся!”, “Ми тобою пишаємося!” тощо надихають дитину. Натомість ярлики на кшталт: “плакса”, “тюхтій”, “невдаха” або “Не вмієш за себе постояти!”- підгрунтя для комплексів. Також поширеною помилкою надто турботливих батьків є допомога і захист своєї дитини під час будь-яких негараздів. Навіть запевняючи дитину в тому, що вона доросла і самостійна, такі батьки замість неї “розбираються” з її кривдниками, часто не шукаючи причин конфлікту; контролюють взаємини з її друзями, а також успіхи у навчанні. Однак, щоб уміти пристосуватися до життя, дитина має вчитися самостійно розв’язувати свої проблеми. Тому завдання батьків- пояснити, направити, порадити, як знайти вихід з тієї чи іншої ситуації, але не робити це замість дитини. Ви надасте дитині моральну опору, якщо зміните фразу “Ліпше я це зроблю!” на “Спробуй іще раз, я впевнений, що у тебе все вийде”.
• Я тобі довіряю. Дитина з великим запалом прагне виправдати наданий їй кредит довіри. Не зважайте, якщо у неї не все виходить, ліпше похваліть за спробу зробити щось правильно. Наступного разу ваш син чи донька уникатиме попередніх помилок. Якщо ж дитина постійно чує вислови на зразок: “На тебе не можна покластися…”, “Із тобою ніколи не знаєш…”,-не дивуйтеся, якщо вона замкнеться в собі або робитиме все навпаки, бо ж від неї все одно нічого іншого не очікують. Дитина, якій щиро та розумно довіряють у сім’ї, не виросте жорстокою чи грубою, а також не переступатиме визначених суспільством меж.
• Ми завжди з тобою. Упевненість дитини в тому, що батьки їй завжди прийдуть на допомогу, дасть змогу багато що подолати.

Дитина виростає щасливою і впевненою в собі, коли відчуває вашу підтримку. Адже їй важливо постійно отримувати позитивні “послання” від близьких дорослих.

 

 

 

СТИЛІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

1.Потуральний стиль сімейного виховання

Майже з пелюшок дитині надано повну, безконтрольну свободу дій. Дорослі в таких родинах частіше за все зайняті собою: власними справами, друзями та роботою. Їх майже не хвилює душевний стан дитини, вони байдужі до її потреб і запитів, а іноді просто не вважають за потрібне звертати на них увагу.

Непослідовно й невміло такі батьки використовують методи як покарання, так і заохочення: наприклад, карають дитину й відразу ж заохочують, лишень би вона не засмучувалася та не заважала батькам.

Головний метод виховання в такій родині—батіг та пряник. Взаємини з дитиною будуються таким чином, що мимоволі провокують її на пошук найбільш вигідних форм взаємодії з оточуючими, стимулюють формування таких якостей, як догідництво, лестощі та підлабузництво. Батьки постійно демонструють дитині нещире ставлення до оточуючих: друзів, сусідів, родичів. У присутності дітей у таких родинах обговорюють інших людей, а в міру дорослішання дитини– разом із нею. Діти занадто рано опановують науку вигоди: вигідні люди, вигідні взаємини, вигідне для родини розв’язання проблем. На перший погляд дитина з такої родини вільна у виборі форм поводження, однак за поза власною родиною від неї вимагається формальне прилюдне дотримання правил пристойності. Такі діти зберігають свої таємниці за сімома печатками, тобто весь час перебувають насторожі, у стресовому стані.

Як наслідок такого виховання– формування конформного соціально-психологічного типу особистості. У дитячому середовищі вони мають славу наклепників, підлабуз і підлиз. Такі діти полюбляють вихвалятися, не здатні на щире співчуття та співпереживання. Не люблять ані розумової, ані фізичної праці: ця тенденція триває усі вікові періоди життя. Для них нерідко не існує заборон і моральних норм. Можуть демонструвати самовпевненість, яка межує з хамством. Не здатні безкорисливо дружити, важко вживаються в дитячий колектив. Такі діти зовсім не сприймають будь-яку критику на свою адресу: завжди знайдеться хтось інший винний. Часто манера поведінки цих дітей призводить до конфліктних ситуацій, ними ж і спровокованих. Їхні батьки нерідко скаржаться на те, що в дитячому колективі дитину не люблять, не дають проявити себе. Але якщо такій дитині щось вигідно, вона може бути напрочуд цілеспрямованою та ініціативною.

 

2.Змагальний стиль сімейного виховання

Батьки з раннього віку вбачають у діях своєї дитини щось видатне і незвичайне, постійно заохочують активність самої дитини, іноді не лише морально а й матеріально. Весь час порівнюють своє малятко з іншими й дуже страждають, якщо це порівняння не на її користь. Намагаючись розкрити таланти своєї дитини, батьки–іноді всупереч її бажанню –наполягають на багатобічному і не завжди виправданому розвиткові. Однак такий різнобічний розвиток, буває зовсім не пов’язаний з інтересами дитини. За зручної нагоди такі батьки охоче заявляють про те, що їхній малюк, наприклад, «захоплюється тенісом, займається вокалом» тощо. Врешті-решт це призводить до того, що дитина стає цілком переконаною у своїй перевазі над іншими дітьми. Якщо ж вона раптово зазнає поразки, це надовго вибиває її зі звичної колії і призводить до депресії і апатії. Участь дитини з раннього віку в різноманітних гуртках і секціях інколи спричиняє проблеми, пов’язані з її здоров’ям: перевантаження, хронічна втома згодом   можуть позначитися на дитині хворобами.

Батьки використовують методи як заохочення, так і покарання. Однак, якщо поведінка дитини порушує норми, які прийняті в родині, покарання може бути не тільки суворим, але й невиправдано жорстоким.

У своїй любові до дитини такі батьки інколи не звертають уваги на особистісні якості маляти, захищаючи свою дитину від будь-яких претензій з боку інших.

Внаслідок такого виховання– формується пошуковий соціально-психологічий тип особистості. Вони постійно демонструють свою ерудицію та здібності. Висока активність дозволяє їм легко та швидко досягати значних успіхів, особливо за умови конкуренції. Свої помилки та промахи дуже глибоко переживають. Можуть виявляти агресивність, якщо результати їхньої діяльності не буде належно оцінено або якщо в них хоча б щось не вийде. У таких дітей надзвичайно розвинена воля. Уже з раннього дитинства вони на диво дисципліновані та ініціативні.У дитячому колективі вони претендують на лідерство й офіційне визнання, полюбляють командувати іншими дітьми. Їм притаманна самовпевненість, зарозумілість, егоїстичність, перебільшення своїх можливостей, байдужість до потреб інших, цілковита зосередженість на демонстрації своїх можливостей.

 

3.Розважливий стиль сімейного виховання

Від самого початку дитині надано повну свободу дій, можливість набувати особистого досвіду шляхом власних спроб і помилок. Педагогічний арсенал таких батьків виключає окрики, гримання і докори: батьки вважають, що активність дитини повинна мати природний вихід. У вихованні своєї малечі вони повністю виключають будь-яку примусовість та фізичні покарання.

У таких сім’ях складаються теплі, добрі, відверті взаємини. Діти разом з дорослими беруть участь у сімейних радах, розв’язанні сімейних ситуацій. Батьки опікуються тим, щоб гідність їхньої дитини ніколи не принижувалася ані сторонніми людьми, ані родичами. Батьки таких дітей з ентузіазмом беруть участь у житті того дитячого колективу, в якому перебуває їхня дитина.

Результатом такого стилю сімейного виховання є сенситивний соціально-психологічий тип особистості.

Діти з малих років шанобливо ставляться до старшого покоління: бо саме так чинять у їхній родині. В такій сім’ї покарання не завжди миттєво супроводжує поганий вчинок– батьки дають можливість дитині обміркувати вчинене, усвідомити свої помилки та провину. Діти виростають допитливими й активними. Вони добре проінформовані про події навколишнього світу, досить самостійні, не потребують зайвих нагадувань. До дитячого колективу «сенситивні» діти швидко звикають. Важко пристосовуються до авторитарного  стилю педагога.

 

4.Запобігливий стиль сімейного виховання

Запобігливий стиль сімейного виховання можуть спричинити як патологічна хворобливість дитини, так і особливості характеру батьків. У випадку, якщо дитина часто хворіє, батьки стають надзвичайно недовірливими й болісно реагують на будь-який прояв її  нездоров’я. Вони ані на хвилину не залишають дитину без догляду та опіки.

Таке ставлення батьків можна пояснити ще й тим, що вони страшаться порушити раз і назавжди заведений удома порядок, жахаються будь-яких проявів ініціативи з боку дитини. Ледве не з пелюшок батьки намагаються відсторонити своє дитя від будь-яких покарань. Дуже часто в таких родинах заведено задовольняти найменшу примху дитини. Коли дитина дорослішає, батьки починають використовувати матеріальне стимулювання для того, щоб вона не виходила з покори та була слухняною.

Несвідомо виховуючи в дитині інфантилізм, її батьки роблять усе можливе і навіть неможливе, щоб вона уникала будь-яких труднощів. Оскільки такі батьки вважають інших людей джерелом неприємностей для своїх дітей, то усі сторонні люди викликають у них велику осторогу.

У процесі запобігливого стилю сімейного виховання формується інфантильний соціально-психологічний тип особистості.

У спілкуванні з однолітками такі діти найчастіше байдужі, здатні обмовити або зрадити свого товариша. У них формується ситуативна мораль. У дитячому колективі ці діти на лідерство не претендують: вони слідують або за лідером, або за більшістю. Вони не здатні до самокритики, самостійного прийняття рішень. Головними відмінними рисами цих дітей є пасивність, безвідповідальність. Їхні байдужість і флегматизм зникають, якщо запропонована діяльність цікава та незвичайна

 

5.Контролюючий стиль сімейного виховання

У таких родинах воля дитини суворо регламентується та контролюється: батьки диктують дитині, як одягатися, з ким дружити, визначають її режим дня. Досить активно застосовують методи покарання: це може бути і командний тон, і гримання, і фізичне покарання, причому інколи досить жорстоке. У подібних родинах діти позбавлені батьківської ласки, тепла, підтримки. Іноді батьки карають свою дитину лише задля демонстрації своєї влади над нею. Вони плекають надію на те, що їхня дитина виросте людиною високоморальною. Оскільки поведінка дитини завжди не задовольняє високі батьківські вимоги, то вона росте невпевненою в тому, де і як треба поводитися.

За такого стилю сімейного виховання формується тривожний соціально-психологічний тип особистості. Такі діти занадто добре знають свої слабкі сторони та зовсім позбавлені можливості демонструвати чи якимось іншим чином підкреслювати свої кращі сторони. Ці діти відрізняються від інших зовні. Вони похмурі, підозрілі, схильні провокувати конфліктні ситуації навіть за відсутності потреби. Діти такого типу занадто нерішучі та замкнені, але цінують товариство і дружбу: саме заради дружби з кимось вони готові на все. Через жорстокість удома, вони стають грубими та немилосердними. Ці діти практично не сприймають зауваження та критику на свою адресу.

 

6.Співчутливий стиль сімейного виховання

Умовою формування співчутливого стилю виховання є недостатній матеріальний статок родини, погані побутові умови, відсутність духовної спорідненості членів родини. У таких сім’ях дитина змалку залишається без належного догляду. За відсутності вікового ігрового матеріалу дитина базує свої ігри на трудових операціях, які виконують її батьки або інші близькі їй люди. Занадто багато часу такий малюк спостерігає життя батьків. Таким чином, дитина рано починає доросле життя та трудову діяльність, активно допомагаючи батькам. Такі діти переймаються проблемами своїх батьків, при цьому вони сильно замикаються на житті родини. Потреби дітей у цих родинах задовольняються залежно від можливостей їхніх батьків та в межах розумного, тобто ніхто й ніколи не балує дитину. Зазвичай такі діти малоактивні, безініціативні, зі звуженим кругозором. У дитячому колективі такі малюки поводяться насторожено, довго придивляються до оточуючих, не бажають говорити ані про себе, ані про свою родину.

За співчутливого стилю сімейного виховання формується інтровертований соціально-психологічний тип особистості. Діти інтровертованого типу надзвичайно спостережливі, мають багатий внутрішній світ, вони багато уваги приділяють вивченню поведінки своїх однолітків і дорослих, що формує в них організованість і відповідальність. Одним із головних недоліків дітей цього типу є відсутність ініціативи, невміння захистити себе, поразковість у конфліктних ситуаціях. Крім того, вони дуже добре приховують власні переживання.

 

7. Гармонійний стиль сімейного виховання

Суть гармонійного стилю виховання вбачається вже в його назві: гармонійний стиль виховання формує гармонійний соціально-психологічний тип особистості.

У таких родинах дитина завжди бажана, батьки задовго до її народження розмірковують над тим, якою людиною вони хочуть виростити та виховати її. Дитина народжується, виховується і росте в теплій і дружній атмосфері, батьки приділяють велику увагу формуванню традицій і звичаїв родини, яких вони й самі суворо дотримуються.

Діти такого стилю виховання вже з раннього дитинства виявляють розважливість і вміння мотивувати свої вчинки. Їм властиві такі якості, як урівноваженість і відповідальність, дисциплінованість і поступливість, щирість і ввічливість, реальність оцінки власних можливостей, самокритичність і наполегливість у досягненні мети.

КРИЗА 3 РОКІВ

Криза трьох років- межа між раннім і дошкільним дитинством. Це один із найскладніших етапів у житті дітей, коли відбувається руйнування й перегляд старої системи соціальних взаємин, криза виокремлення свого Я. У цей період батьки спостерігають серйозні зміни в поведінці своєї дитини, яка стає егоїстичною, впертою, вередливою. Адже вона саме проходить  важливий психічний процес вираження свого Я, намагається подовжити психологічну “пуповину”, навчитися щось робити без сторонньої допомоги, робити спроби самостійно розв’язувати свої проблеми.

Перший симптом, що сигналізує про початок кризи-негативізм. Утім дитячий негативізм потрібно відрізняти від звичайної неслухняності. Так, за негативізму вся поведінка йде врозріз із тим, що пропонують дорослі. А за різкої форми негативізму може дійти навіть до того,  що дитина відкидатиме будь-яку пропозицію, зроблену авторитетним тоном.

Симптоми кризи трьох років, від яких найбільше потерпають батьки,- впертість і вередування. Період упертості й вередування починається з 18 місяців і зазвичай закінчується до 3,5- 4 років. Пік упертості припадає на 2,5- 3 роки. При цьому хлопчики упертіші, а дівчатка вередливіші.

У кризовий період напади впертості й вередування трапляються у дітей до 5 разів на день, а в деяких навіть до 19. Якщо в 4 роки діти все ще продовжують часто впиратися й вередувати, це може свідчити про “фіксовані” напади істеричності, як зручний спосіб маніпулювання батьками.

Впертість і настійливість- різні речі. Якщо дитина хоче чогось, але не може одразу це отримати і всіляко домагається бажаного, вона просто настійлива. Натомість упертість- це реакція, за якої дитина наполягає на чомусь не тому, що це їй дуже потрібно, а тому, що вона хоче, щоб було так, як сказала вона.

Безумовно, криза трьох років необхідна. Вона є рушієм розвитку й провідної діяльності дитини, своєрідним етапом змін. Не варто боятися її, адже вона не є свідченням негативних якостей дитини. Навпаки, яскравий прояв самоствердження вказує, що у психіці дитини відбулися всі вікові новоутворення,необхідні для подальшого розвитку її особистості. А от зовнішня “безкризовість”, яка створює ілюзію добробуту, може  бути хибною й свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося вікових змін.

Основне завдання дорослих у цей період–пом’якшити прояв кризи, допомогти. Пам’ятайте, що впертість–це найвищий ступінь виявлення волі, вередливість–демонстрування власної значущості для оточення, відчуття свого Я, егоїзм (у здоровому розумінні)-почуття власної гідності, агресивність- крайня форма самозахисту, замкненість- адекватна форма прояву здорової обережності. Усі ці якості необхідні дитині, аби вижити в суспільстві. Окрім цього, переживаючи кризу, вона має набути ще й позитивних якостей.

 

Рекомендації батькам:

• не надавайте великого значення впертості й вередуванню–зверніть увагу на напад, але намгайтеся не дуже хвилюватися за дитину;
• під час нападу впертості чи вередування будьте поряд із дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте;
• у жодному разі не сваріть й не бийте дитину в кризовий період, адже це ще гірше вплине на неї;
• намагайтеся показати дитині свою невідступність–якщо сказали “ні”, то тримайте своє слово;
• не відступайте навіть тоді, коли напад в дитини трапився в громадському місці–істеричність і вередування потребує глядачів, а тому просто відведіть дитину подалі від людей і спокійно поговоріть з нею.

 

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО УМОВ ЗДО

АДАПТАЦІЯ – в перекладі пристосування. Це пристосування організму до нових умов середовища, до нової обстановки. А для малюка дитячий садок є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими відносинами. Це перший серйозний етап соціального життя дитини.

Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і індивідуальних особливостей дитини,від сімейних відносин та умов, що склалися.

Процес адаптації дитини до умов ЗДО має кілька основних етапів (фаз)

• «Буря» Саме на цьому етапі у відповідь на комплекс зовнішніх впливів організм дитини відповідає бурхливою реакцією та сильною напругою. Підвищується збуджуваність, тривожність, можливе підсилення агресивності, або заглиблення у себе. Спостерігається поганий сон, апетит, настрій. Немає, напевно, жодної дитини, яка не переживала б з приводу свого відриву від рідних. Малюки відмовляються від спілкування з іншими людьми, від іграшок, хворобливо реагують на розставання з батьками—плачуть при розставанні і зустрічі з ними. Тривалість цього етапу—від 2-3 днів до 1-2місяців.
• «Буря затихає» Це період нестійкого стану, коли дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакцій на зовнішні впливи. Дитина намагається брати участь у спільній діяльності з однолітками, стає більш активною, зацікавленою, врівноваженою. Триває – від 1 тижня до 2-3 місяців.
• «Штиль» Період відносного пристосування організму дитини до нових умов. Малюк розпочинає засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, виявляти активність під час занять. При цьому значно зменшується захворюваність, стабілізуються сон, апетит, настрій. Тривалість цього періоду—від 2-3 тижнів до 6 місяців.

Залежно від тривалості адаптаційного періоду та поведінки дитини виділяють різні ступені адаптації малюка до дошкільного закладу.

Легкий ступінь адаптації-поведінка дитини нормалізується протягом 10-15 днів (фізіологічна, природна адаптація), дитина вливається в новий колектив безболісно, їй там комфортно, вона не влаштовує істерик, коли батьки ведуть її в дитячий садок. Такі діти, як правило, хворіють нечасто. Хоча в період адаптації «зриви» все ж таки можливі.

Середній ступінь адаптації- поведінка дитини нормалізується протягом 15-30 днів. Дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень. Малюк більш-менш терпимо переносить походи в дитячий садок, може періодично поплакати, але ненадовго. Найчастіше в цей час захворювань не уникнути.

Важкий ступінь адаптації- патологічна адаптація, триває від 2 місяців і більше. У цей період у дитини спостерігаються погіршення апетиту, навіть до повної відмови від їжі, порушення сну і сечовипускання, різкі перепади настрою, часті зриви і капризи. Крім того, малюк дуже часто хворіє—( в даному випадку хвороба нерідко пов’язана з небажанням дитини йти в дитячий садок.) Такі діти в колективі відчувають себе невпевнено, майже ні з ким не грають.

 

Причинами важкої адаптації до умов закладу дошкільної освіти можуть бути:

1. Несформованість позитивної установки на відвідування закладу дошкільної освіти. Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати у неї позитивне очікування майбутніх змін. Досить часто батьки з жалем ставляться до малюка, який починає відвідувати дитячий садок. Внаслідок такого ставлення, малюк теж починає страждати, вередує, відмовляється відвідувати дитячий заклад. Іноді батьки залякують дитину відвідуванням дитсадка. У деяких випадках малюк не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку, про те, що на неї чекає.
2. Несформованість навичок самообслуговування. Інколи батьки, бажаючи заощадити час, поспішають нагодувати, одягнути дитину, стримуючи своїми діями формування необхідних практичних вмінь і навичок. Такі діти, потрапляючи до дитячого садка, почуваються безпорадними та самотніми—вони не можуть самостійно одягнутися, користуватися туалетом.
3. Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитсадка мало спілкувалися з однолітками. З метою безпеки малюка у деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з ровесниками. Наслідком цього є недовіра до інших, конфліктність, невміння попросити, невміння зачекати.
4. Відчуття дискомфорту при невідповідності домашнього режиму режимові дитячого садка, у випадках, коли домашній і садочковий режим кардинально відрізняються в часі та послідовності режимних моментів.
5. Період адаптації важкий не тільки для дитини, а й для вихователів, тому батьки мають позитивно налаштувати малюка на зустріч із вихователем.

Отже, щоб перші дні відвідування дитячого садка пройшли успішніше, необхідно:

-батькам не нервувати і не демонструвати свою тривогу напередодні відвідування дитсадка, адже тривога і неспокій батьків передаються дітям;

 

-відвідувати дитячий садок лише за умови, що дитина не хворіє;

 

-батькам необхідно розповісти вихователю про індивідуальні особливості малюка, що їй подобається, що ні, які уміння і навички сформовані, якої допомоги потребує дитина;

 

-рідним не варто обманювати дитину, завжди виконуйте свої обіцянки;

 

-особливо важко переносять діти розлуку з батьками, якщо їх приводять до 8 години ранку і залишають до вечора. У перші дні відвідування дитсадка батьки не повинні залишати дитину тут саму, необхідно побути на території закладу деякий час.